— Мій горщечку з салом, моя кулько з шпику! — зітхала Унтшіда. — Чи не піднімеш ти догори свої гострі щелепи, щоб у нашому наметі настав спокій?
Вона підсунула ближче триніжок, намагаючись підняти трохи вище голову карлика і припинити його хропіння. Але і це потривожило сон Моніто.
— Що ти робиш! — гнівно закаркав він. — Ну от, я й знову прокинувся! Ой, у мене знову заболів живіт! — сердито забурмотів Моніто.
— Що він каже! — боязко спитала Унтшіда делавара. — Що я маю зробити?
— В нього болить живіт! Унтшіда метнулась до Уїнони.
— Одягнись, моя дочко, — сказала вона, — н нагрій цій плішивій собаці камінь!
— Що вона говорить? — спитав Моніто.
— Вона принесе камінь, і якщо ти зараз не втихомиришся, розіб'є тобі ним голову! — неприязно відказав делавар.
— А-а-а! — заволав Моніто і з спритністю, якої не можна було чекати від нього, виплутався з ковдр, зірвався на ноги і, репетуючи, прожогом вибіг з намету. — Вбивають! — лементував він. — Рятуйте! Вбивають!
Для Огітіки, собаки, що вже кілька разів починав сердито гарчати, цього вже було занадто. Він теж скочив і кинувся слідом за карликом.
— Що сталося! — закричала нещасна Унтшіда і побігла з піднесеними руками слідом за Моніто і собакою. — Який сором! Шум у наметі вождя!
Огітіка враз сполошив усіх собак селища. Жахливий, схожий на вовче виття, гавкіт напівдиких собак змішався з пронизливим дискантом дрібних дзявкунів. У валування собачої зграї вривалося пройняте смертельним жахом благання Моніто про допомогу.
Шеф де Лю спробував підвестись, але Токай-іхто випередив його. Він миттю відкинув убік ковдру, швидко вибіг з намету, і знадвору почувся його владний голос:
— Спокійно!
Собача зграя теж начебто впізнала цей голос. Нічна симфонія чотириногих одразу стихла.
І лемент Моніто теж поступово вщух. Невдовзі Шеф де Лю побачив, що вхід до намету знову відкрився. Увійшла Унтшіда. Вона зловила втікача і несла його на своїх м'язистих худих руках, ніби добрий сторож, що заносить мавпу назад до клітки.
— Лягай, моя мізерна билинко, — шепотіла вона, знову загортаючи у хутра малого, що голосно стогнав.
Уїнона тим часом заходилася роздмухувати вогонь, так що мешканці намету вже могли розпізнати одне одного. Делавар, почуваючи свою провину, гулькнув під ковдру. Токай-іхто не кваплячись наблизився до Моніто.
— Ніхто не проб'є тобі голову, — пояснив він йому. — Тобі дадуть гарячий камінь, що грітиме тебе, і ти зможеш заснути. Хуг.
Нічим не виказуючи незадоволення, вождь повернувся до своєї постелі, де вже знову опинився Огітіка.
Уїнона вийшла разом з бабунею. Вона мала піти на берег у лазню і принести один з каменів, що лежали там. Незабаром дівчина повернулась з невеликим каменем і поклала його у вогнище.
— Ох! — зітхнув Моніто і по самі плечі натягнув хутряну ковдру. — Це божевільна країна з божевільними людьми і скаженими тваринами! Я думав, що пси вже розірвуть мене! Жах, просто жах! І жінки тут такі самісінькі, як і скрізь, справжні гадюки! Єдиний, хто має розум, це ти — вождь Токайєр! Гарячий камінь! Це винахід золотої душі. Дякую тобі! З тобою можна буде домовитись і про гвинтівки. Ти справжня людина!
— Що хочеш ти за свій товар? — спитав вождь начебто між іншим, звівши очі догори.
Малий захихотів.
— Нічого, крім можливості брати участь у справі. Я влаштую вам концесію.
Ці слова здалися делаварові, який знову визирнув з-під ковдри, загадковими, але вождь більше ні про що не питав, і ця розмова так і лишилась без пояснення.
Уїнона наглядала за каменем, і, коли він нагрівся, вийняла його, і, загорнувши, поклала біля довгоносого Моніто.
Мавпочка із задоволенням скрутився біля нього.
— Спи, мій яструбиний дзьобику, спи! — мурмотіла бабуня.
Цього разу умовляння, здається, вплинули, і в наметі вождя настав довгожданий спокій.
Наступний день минув для всіх у бездіяльності і душевній тривозі. Опівдні ще раз надійшла звістка, що валку контрабандистів слід чекати надвечір. Про людину в масці розвідник і тепер не міг повідомити нічого певного. А Чорний Сокіл ще не повернувся.
Шеф де Лю спробував було більше рухатись, але цим тільки завдав собі великого болю і облишив свій намір. Приречений на вимушене байдикування, він, покурюючи люльку, коротав час у всіляких марних думках і вирішив переконати Моніто, що не вилазив з ковдр біля вогнища, викупатись у лазні.
Малий уважно прислухався, зачувши слово — цілюще купання, бо взагалі для нього мало величезне значення все, що було пов'язане з його тілесним благополуччям. Лазня тут, У ЦІЙ варварській глушині. Це, певно, лише злий жарт бронзовошкірої людини з французьким ім'ям? Шеф де Лю запевнив його, що каже щиру правду; адже він і сам зараз слабує, а тому глибоко співчуває хворому і бажає йому швидкого одужання. Індійська лазня чудово обладнана, і він сам з охотою скористується нею, тільки-но матиме змогу.