Токай-іхто схилив голову на знак згоди.
Джекман узяв якийсь запечатаний документ, що лежав на столі біля карти, і, відкривши, обережно розгорнув його.
— Послання Великого Білого Батька у Вашінгтоні до вождів дакотів, — пояснив він і почав виразно й повільно читати текст.
Токай-іхто уважно слухав. Після вступу, в якому йшла мова про мир, справедливість і доброзичливість, полковник перейшов до ділової частини. Вождь слухав, а очі його блукали по розгорнутій на столі карті і по проведених там чорних лініях. Коли Джекман закінчив, індієць не промовив ні слова.
Тоді полковникові здалось, що дакота не зрозумів його.
— Документ, зміст якого я щойно оголосив, визначає кордони резервації для дакотів, — почав пояснювати полковник. Він знову встромив у рот люльку, і вона погойдувалась у лівому кутку його безбарвних губів. Тому слова його набували носового призвуку. — Резервації і їхні кордони як такі не є предметом переговорів; вони визначені точно. Вожді дакотів своїми підписами ствердять, що взяли не до відома. Отже, на наших переговорах йтиметься лише про те, коли саме і якими шляхами відправляться окремі племена дакотів у призначені для них місця проживання. Чи вміє Токай-іхто читати карту?
— Так.
— Тоді прошу глянути сюди! — Джекман схилився над столом і провів пальцем по карті. — Чорні лінії окреслюють усі ті області, які Великий Батько у Вашінгтоні з своєї землі…
— З нашої землі, — виправив Токай-іхто.
Вождь свідомо зробив так усупереч суворим правилам поводження індійців, що забороняли перебивати співрозмовника.
Джекман вийняв люльку з рота.
— Великому Батькові у Вашінгтоні належить вся земля під Атлантичного до Великого океану, — зауважив він повчальним тоном. — Але Великий Батько готовий віддати кілька добрих ділянок цієї землі племені дакотів, якщо їхні вожді зобов'яжуться зберігати мир.
Токай-іхто теж відклав свою люльку набік.
— Полковник Джекман помиляється. Червоношкірим людям належить уся земля, починаючи від великої води, де сходить сонце, і до великої води, де заходить сонце. Але вони готові залишити Великому Батькові всі добрі шматки землі, на них тепер уже оселилися білі люди. Вони також готові — тому ми й прибули сюди — порадитись з білими людьми, чи потрібно і чи можливо передати Великому Батькові у Вашінгтоні, його народові ще трохи землі, аби він зміг прогодувати велику силу білих людей, жінок та дітей. Але вожді дакотів мусять домогтися того, щоб їхнім воїнам, жінкам і дітям теж лишилось досить землі і щоб вони змогли прожити і самостійно забезпечити свої намети усім необхідним. Настала пауза.
Джекман втупився очима в стіл. Потім схопив погаслу люльку, вибив її, поклав знову і нервово затарабанив пальцями по столу.
Нарешті він зібрався з думками.
— Те, що ти сказав, є дивна суміш бунтарства і тверезого розуму.
Полковник відхилився назад, із свистом пропустив повітря крізь зуби і подав знак раурайтерам. Двоє з них вийшли і швидко повернулися назад з кількома квартами горілки.
На столі розставили келихи, і Джекман сам налив усім, що сиділи круг столу.
— Один ковток, — сказав він, намагаючись надати своєму голосу невимушеного й інтимного відтінку, але така манера зовсім не личила похмурому чоловікові, і його слова лише справили неприємне враження. — Нам слід приступити до справи із спокійною душею. Давайте спершу трохи підкріпимось. Адже вогняна вода, як ви, червоношкірі, її називаєте, ще більше розм'якшує наші душі, ніж тютюн. З цією рідиною ви вже, напевно, непогано здружилися, чи не правда? У всякому разі, йдуть такі чутки.
Джекман уже взявся за келих, але затримався, чекаючи, поки Токай-іхто підніме свій.
— Назву «вогняна вода» вигадали не червоношкірі люди, — холодно відповів вождь. — Білі дали нам пізнати її смак. Воїни дакотів звичайно називають цю воду міні-вакен, що означає «свята вода».
Джекман і його офіцери зареготали. Майор Сміт залишився серйозним.
— Свята вода? — ухопився полковник за цю нитку розмови. — І як це вам спало на думку?
— Наші вуха чули, що білі люди п'ють таку воду у тих місцях, де служать Великому Духові.
— У церкві… ох, хай йому дідько, — це вони про вино так кажуть… — Джекман знітився. — Так-то воно так, але ж це зовсім не те саме, що бренді, хоч і вином можна впитися. Гаразд, отже, свята вода… і через те що ви справді благочестиві, то з охотою вип'єте з нами, чи не так?