Токай-іхто залишили в кабінеті, що поступово спорожнів. Крім Червоного Лиса, тільки ще один раурайтер зостався в приміщенні. Він нахилився і підняв ляду в підлозі. Червоний Лис схопив скутого вождя і поволік до темної зяючої ями. Потім підняв його і кинув униз.
Льох був досить глибокий, і Токай-іхто боляче забився об суху, курну землю. Відразу ж випроставшись, він сів і розглядівся навколо. Льох, в якому він опинився, був великий. Крізь вузький душник, що виходив на північну сторону двору, пробивалося трохи світла. Крім того, через проріз у підлозі падали відблиски світла з кімнати коменданта.
Дакота глянув наверх.
— Драбину! — пролунав голос угорі, і чути було, як «відчинилися надвірні двері і, гупаючи важкими чобітьми, вийшов раурайтер. Однак Червоний Лис, здається, не бажав чекати, доки той повернеться з драбиною; він стрибнув у льох. З-під його ніг знялася курява і заклубочилась навколо каламутними хмарками.
— Ось де ти! — просичав він і, схопивши в'язня за руку, потягнув до східної стіни льоху. Тут до однієї з товстих балок залізним кільцем був прикріплений ланцюг. Янкі щільно обкрутив ним тіло дакоти і замкнув його, між стіною і в'язнем лишалось ще близько метра ланцюга. Рудоволосий ще раз якнайпильніше перевірив наручники і шкіряні пута на ногах. Все начебто було в порядку.
Токай-іхто сподівався, що Червоний Лис нарешті піде. Але той лишився. Широко розставивши ноги, янкі стояв перед індійцем.
— Ну, то як, Гаррі, — сказав він після довгої мовчанки. — Отже, це вже кінець. — Червоний Лис показав великим пальцем на душник угорі. — Якщо ти визирнеш крізь нього, то побачиш частину нового будинку. Я кажу про будинок, що тепер стоїть на тому місці, де колись побудувався Беззубий Бен. Там гигнув твій старий. Для тебе єдиною втіхою може бути те, що і ти вмреш на тому самому місці.
Токай-іхто втупив німий погляд кудись перед себе.
— Ну й упертий же ти, тобі цілком личить твоє ім'я: Токай-іхто! Тобто «камінь з рогами» чи щось подібне до цього! Камінь та ще й з рогами, оце-то так. — Червоний Лис продовжував глумитись. — Я вже усе обміркував і більше не робитиму тобі марних пропозицій, любий Гаррі. Але коли я ходитиму там, вгорі під сонцем, то матиму велику втіху від думки, що ти тут гибієш у темряві. Це не так просто, як тобі здається. Минуть дні, тижні й місяці, а коли ти будеш надто впертим, то і роки.
Червоний Лис зробив паузу і почекав. Від цих слів ворога в'язневі, що зовні лишався спокійним і байдужим, похололо всередині. Він уже окинув поглядом льох: холодний, порожній. Стіни збудовані з товстих колод, в сутінках можна було розгледіти сучки. Місяці… Роки… Дакота рішуче відігнав цю думку.
Червоний Лис знову заговорив; його тон змінився.
— Чи є в тебе гроші? — спитав він. — Вони мені знадобляться!
Він обшукав в'язня. Жодною рисою обличчя індієць не виказав, як страждає від цієї принизливої безпорадності.
— О! — Червоний Лис знайшов гаманець, повний золотих монет. Він вийняв блискучі долари і, побрязкуючи ними, пересипав їх з руки у руку. Потім сховав гроші н свою кишеню.
— На це можна буде добре хильнути! За твоє здоров'ячко, вождь дакотів!
Білий і не збирався дати в'язневі спокій.
— А що буде з твоїми перами? — глузливо продовжував він і зняв з голови скутого корону з орлиних пер.
Шкода, що ти не привіз отієї прикраси з китицями, вона була б тобі дуже до лиця. Чи заради нас ти не хотів завдавати собі клопоту? Ну, ми й цим задоволені. Це теж непогано. І де ти тільки познаходив усіх цих орлів? Чи, може, вони дісталися тобі в спадщину ще від батька й діда? Джекмаи полюбляє такі речі. Віднесу йому ці пера, він дуже зрадіє. Щоправда, він скупий, але на кілька доларів все ж таки розщедриться. Без мене полковник нізащо не впорався б з цією справою. Ти мусиш визнати, що я дав йому добру пораду. Я не такий дурний, як ти, — і коли хтось потрапить до моїх рук, йому вже не втекти.
З цих слів дакота зрозумів, що зрада була заздалегідь підготовлена, як він і, передбачав. І цілковита порожнеча и льосі також підтверджувала це. Адже ж не могло бути, щоб ним зовсім не користувались. Мабуть, перед цим з льоху все повиносили.
— Бувай здоров, і облиш свої надії назавжди, — попрощався янкі.
Саме у цю хвилину в льох спустили драбину з міцними березовими щаблями. Червоний Лис виліз нагору, витягнув драбину і закрив ляду.
Токай-іхто залишився на самоті.