Як несподівано негода налетіла, так швидко і минула. Дощ ішов дві хвилини, а потім почав стихати і зовсім перестав; вітер ущух. З дахів у калюжі залитого подвір'я з мирним плюскотом закапотіла вода. Люди вийшли на свіже повітря, хлюпаючи чобітьми по воді, розбризкуючи її на всі боки. Вони голосно перемовлялись між собою про зірваний дах. Потім почали зносити докупи дошки; Токай-іхто зрозумів, що зараз же візьмуться лагодити дах.
Вода, здається, почала стікати з двору; струмінь, що лився в льох, потоншав, потім вода закрапала і нарешті зовсім зникла. Токай-іхто жадібно вдихав пахуче повітря, що живлючою прохолодою повіяло й сюди, вниз до нього, і відсвіжило його змучене кайданами тіло.
Перед смерком ляда льоху відчинилась. Хтось спустив березову драбину, і на щаблях показались ботфорти. Токай-іхто відразу постеріг, що це чоботи не вайлуватого незграби. В ньому несподівано спалахнула невиразна надія. Він не відводив погляду від чоловіка, що спускався вниз, поки не з'явилась голова з білим чубом. Дакота знав цього раурайтера, це був Адамс.
Юнак приніс воду і солонину.
— Нарешті мені таки пощастило, — сказав він. — Ми з Бобром уже про все домовились. Ось, — він витягнув з кишені якийсь інструмент, — ось тобі залізний напилок. Ключа ми. не змогли роздобути. Ти мусиш перепиляти одне кільце у ланцюзі, воно не товсте, і до півночі ти упораєшся з цим. Тоді будь напоготові. Люди Бобра розпочнуть удавану атаку зі сходу, щоб відвернути увагу вартових. Тим часом Бобер пробереться сам через західні ворота, а потім крізь душник у льоху допоможе вибратись і тобі. На вишці стоятиму на варті я, в передньому дворі коло воріт Тобіас, а біля коней вартуватимуть після півночі Томас і Тео. Мені здається, що нам пощастить. Схвалюєш наш план?
— Так… Що сталося з двома старійшинами, що прибули разом зі мною у форт?
— Їх убили того самого дня. Вони були настільки нерозсудливі, що чинили опір.
— Червоний Лис тут?
— Так. Він спить нагорі в будинку коменданта. Це єдина небезпека. Але я гадаю, що атака відверне його увагу. Отже, через дві години після півночі. Коли тікатимеш, захопи з собою напилок, він мій, і ніхто не повинен його потім знайти.
Токай-іхто допитливо подивився на білявого.
— Чому ти хочеш мені допомогти?
— Чому? Бо я більше не можу терпіти цієї підлоти.
— Сміт ще живий?
— Наполовину паралізований і майже не приходить до пам'яті. З ним стався удар. Яке жалюгідне існування. Він і опер на становищі в'язня, його дочка сидить біля нього. Тепер вона теж бездомна сирота. Пан лейтенант Роуч не цікавиться дівчиною без грошей. Але вона тримається хоробро. В ній закладено здорове зерно.
— Ти й досі шукаєш золота, Адамсе, Адамів сину?
Юнак почервонів од сорому.
— Ти ще не забув, що я тобі колись казав?
— Ні, не забув. Може, ти гадаєш, що Токай-іхто заплатить тобі за допомогу?
Адамс скипів.
— Не повторюй цього вдруге, дакото. Я не мерзотник.
— Гаразд. Але ти знаєш, що робиш? Ти зраджуєш білих людей, до яких належиш.
— Можеш назвати це, як завгодно.
— Ти зраджуєш їх і, однак, маєш намір залишитися разом з ними?
— Мабуть, що так. Можна виправити підлість і не тікаючи від своїх людей… Я ж не індієць.
— Хуг. Коли мені вдасться, я візьму твій напилок, аби не виказати тебе.
Адамс кивнув головою і виліз з льоху з ключем і кухлем у руках.
Кров в'язня запульсувала швидше. Він нерухомо просидів під рубленою стіною, поки зовсім не стемніло і не стихло все надворі. Тоді він вийняв напилок і почав працювати скутими руками. Було дуже важко, але справа все ж таки; посувалася вперед, і він мав багато часу, щоб здійснити; свій намір. Ще до півночі Токай-іхто встиг розпиляти ланцюг. А потім скрутився, як у першу ніч ув'язнення і розв'язав пута на ногах. Лише наручник він не міг скинути.
Токай-іхто чекав. Він був готовий. Рівно о другій годині після півночі надворі знялася тривога. Пролунав постріл з рушниці. Адамс з вишки пода тривожний сигнал. В'язень чув, як відчинилась казарма і звідти з лайкою вибігли солдати. Здається, ніхто до пуття не знав, чого треба остерігатись і що робити. У задньому дворі панувало загальне сум'яття. З будинку комендант теж протупотіли квапливі кроки, і Токай-іхто почув владний рев Червоного Лиса і різкий голос Роуча. З прерії донісся войовничий клич дакотів.