Джонні віддав Тобіасові документ.
— Все в порядку.
Тобіас вдячно кивнув і підсунув йому два долар Джонні, здавалося, був задоволений.
— Отже, в супроводі табірної поліції він може відправитись до Ведмежого братства, — сказав хазяїн. — Про Чарлі написав внизу листа.
— Покажіть мені листа! — наказав Кривавий Томагавк, що зрозумів ці слова. — Я начальник табірної поліції.
Тобіас подав йому документ. Той розгорнув його і п~ просив Джонні прочитати вголос.
— Білий чоловік знову написав те, чого не мав прав писати, — ущипливо зауважив він. — Не білі, а червоношкірі вирішать, в якому наметі житиме Токай-іхто. Мій брат Шонка повідомив мене, що рада Ведмежого братства вже обговорила це і вирішила не приймати Токай-іхто до своїх наметів. Його тіпі зруйновано за наказом ради, і Червоний Лис має сказати, де у майбутньому житиме оцей молодий койот. До Ведмежого братства він не повернеться. Хуг.
Кривавий Томагавк говорив голосно. Не тільки за його столом, а й за столом картярів стало тихо, і всі дивилися на нього і на Токай-іхто.
Молодий вождь навіть не ворухнувся, не сказав ні слова. В ньому закипіло обурення, і він ледве стримував себе. Підлі зрадники — табірна поліція — мучили свій народ ще більше, ніж білі! Та невже можна повірити, що рада Ведмежого братства винесла рішення проти Токай-іхто? Тобіас згадав ту ніч, в яку колишній контрабандист зброєю Червоний Лис хотів підбурити раду проти Токай-іхто. Тоді він, певно, розраховував на підтримку Шонки і чаклуна Гавандшіти. Як же тепер могли прийняти таке несправедливе рішення?
— Підкоришся тепер? — глузливо спитав Шонка молодого вождя.
Токай-іхто мовчав. Всі чекали на небезпечну сутичку між давніми ворогами.
— Ні до чого ви так не добалакаєтесь, — промовив раптом Джонні в напруженій тиші. — Розмова на суху взагалі мало що варта. Спочатку перекинемо по одній, а тоді вже обговоримо цю морочливу справу. — Огрядний хазяїн моргнув, і Тобіас всунув йому в руку дві монети. Враз з'явилися перед поліцаями табору наповнені келихи. Шонка відвів очі від Токай-іхто і повернув голову до бренді. Кривавий Томагавк теж узявся за келих.
— О, що я бачу! — глузливо гукнув з-за другого стола канадець з довгим волоссям. — Містер агент заборонив племені сіу пити бренді. Але monsieur[15] старший поліцейський збирається випити чарку!
Шонка лише кинув на білого злобний погляд, але Кривавий Томагавк визнав за необхідне відповісти насмішникові офіціально.
— Кривавий Томагавк сам знає, що слід робити, а чого ні, — відказав він піднесеним, але разом з тим роздратованим тоном. — І не звільненим раурайтерам це вирішувати.
Тим часом Джонні, гукнувши своє «будьмо здорові!», опорожнив келих і, гучно вдаривши ним об стіл, поставив на місце. Начальник поліції, гадаючи таким самим способом підновити в колі присутніх свій престиж, теж підніс келих, цокнувся і вихилив горілку. Легкість, з якою він це зробив, свідчила про те, що Кривавий Томагавк сьогодні пив не вперше.
Франт в уніформі схвально глянув на свого начальника і вирішив враз наслідувати його приклад.
Але він захлинувся і, прискаючи, виплюнув алкоголь, поплямивши свій мундир. Всі присутні засміялись, а франт зашарівся від сорому.
— Джонні, принеси мені, будь ласка, зараз же якусь шматинку і воду, щоб я міг почистити мундир. Адже це генеральський мундир.
— Мій брат носить генеральську уніформу! — глузливо вигукнув канадець. — Хто ж її дав тобі? Ти, певно, виявив неабияку courage[16], і Великий Батько у Вашінгтоні нагородив тебе нею?
— Не нагородив! — розгнівався франт, якого Токай-іхто тепер остаточно впізнав. Це був Татокано, недоумкуватий бігун Ведмежого братства. — За сто бобрових шкурок я купив собі цю уніформу, — сказав він, — і навіть за них вони не хотіли мені її віддавати!
— О, Великий Батько продав цю генеральську уніформу моєму маленькому червоношкірому братові… і так дорого?
— Ой, сміхота, генеральська уніформа! — закричав один із звільнених раурайтерів, молодий хлопець із скаліченим носом. — Мій любий, знаєш, хто ти такий? Музикант, а не генерал! Хто ж це тебе так обдурив?
Губи франта затремтіли.
— Ти нічого не тямиш, — забелькотів він, одчайдушно намагаючись дати відсіч, хоча в його свідомість вже закрався невиразний сумнів і підказав йому, що курносий Пітт, певне, має рацію. — Це уніформа з Вашінгтона, і належала вона генералові з тридцять першого кавалерійського полку. У мене є документ!
Розлігся загальний регіт.
— Документ?! Покажи-но його!