Мовчки сів він по тому на своє місце на лаві під стіною біля Шефа де Лю.
— Sacre nom![17] — вигукнув чорноволосий канадець. — Як несподівано все це сталося.
Ніхто не втручавсь, ніхто не клопотався тепер про Пітта. Нехай уже сам прочумається. Півнячий бій був особистою справою кожного, а коротконосий і в табірної поліції не користувався симпатією, бо образив її, зачепивши найдошкульніше місце — пристрасть до забороненого алкоголю.
— Джонні! — сказав делавар. — Ти виявив себе справжнім скнарою. Ось тобі ще один долар. Налий-но хлопцям, що хотять погуляти на прощання!
Хазяїн дуже швидко приніс бажане, і раурайтери випили за здоров'я Тобіаса. Шонка також вихилив ще келих. Пітт лежав під стіною, бурчав і стогнав.
Джонні підсів до Шонки.
— Адже перед цим ви всі були у Червоного Лиса? — спитав він. — І тепер більше вже не. можете зайти? Чи в нього хтось є? Бо ти ж, здається, сказав, що вам треба зачекати тут із справою Гаррі?
Шонка нічого не відповів, він був у поганому настрої. Але Кривавий Томагавк підвів важку голову і подивився на хазяїна набряклими сумними очима.
— Червоний Лис, брате мій, Червоний Лис обійшовся з нами дуже погано. Я виклав йому усі скарги — про охлялу худобу, смердюче м'ясо в коробках, про голодні шлунки наших чоловіків, жінок і дітей. Але він наче вовк, що сам хоче все з'їсти. Я довго й лагідно промовляв до нього, а він нас вигнав, як собак. Я більше не піду до нього, він нам сказав, що до завтрашнього ранку нікого не хоче бачити. Потім Червоний Лис захлопнув перед нами двері, бо був дуже розгніваний.
— Мовчи! — зашипів розлютовано Шонка на свого начальника. Він ще був не такий п'яний, як Томагавк, і соромивсь того, про що тут розповідалось.
Тобіас всунув хазяїну ще один долар. Джонні хитро посміхнувся і знову наповнив кухоль горілкою.
— Так, так, — кивав він головою, — Тобіас, цей уже доведе справу до кінця.
Пили далі й курили. Раурайтери знову взялися за карти й кості. Тхнуло горілкою, і тютюновий дим виповнив приміщення, як колись у блокгаузі Беззубого Бена. Токай-іхто кашляв від задушливого повітря. Як кожен індієць, що виріс в умовах первісних звичаїв і душа якого ще не була зіпсована, він зневажав пияцтво і гамір.
Минали години. Певно, вже була глибока ніч. Раурайтери горлали пісень, а сп'янілі червоношкірі поліцаї підспівували їм. Джонні позачиняв двері, щоб зненацька не нагрянули непрошені гості. Кривавий Томагавк вже напився до нестями і тихенько плакав. Франт виблював, і його блакитна уніформа була геть-чисто забруднена. Шонка тримався найдовше, але зараз і він уже хропів під столом. Джонні бігав і обслуговував останніх відвідувачів, які ще спроможні були тримати в руках келих. Краплини поту рясніли на його лобі.
Тобіас кивнув йому.
— Ну, як справи? Чи немає в тебе іншої кімнати, де Гаррі міг би поспати?
— Аякже, є. Ходімо! — Хазяїн повів обох до комірчини, що мала внутрішні і надвірні двері. На підлозі лежало кілька солом'яних матраців. — Це для виключних випадків. Ви можете перебути тут сьогоднішню ніч.
Тобіас спробував, чи відчиняються надвірні двері, але вони були замкнені. Тоді Джонні попорпався в своїх бездонних кишенях і витягнув звідти ключа.
— Ось… візьміть. На випадок, якщо вам зробиться погано.
Тобіас впритул підійшов до Токай-іхто.
— Чи мені залишитися тут з тобою? — прошепотів він мовою дакотів, щоб хазяїн не міг зрозуміти його. — Чи, може, краще буде, коли я й далі стежитиму за Томагавком і Шонкою?
— Іди туди й наглядай за ними, — відповів Токай-іхто. — А я лишусь тут, ніби для того, щоб поспати, а насправді скоро вирушу в дорогу і поїду до наметів Ведмежого братства! Де вони стоять?
Тобіас пояснив йому, як міг, на підставі описів, почутих ним від інших, де розташувалося Ведмеже братство.
— Чи побачимось ми ще коли-небудь? — спитав дакота.
— Якщо схочеш — звичайно. Я приїду до наметів Ведмежого братства, тільки-но матиму для тебе якусь звістку.
— Гаразд.
Тобіас обернувся до хазяїна.
— Я знову піду з тобою в трактир, — сказав він йому. — А Гаррі залишиться тут, щоб поспати.
— Він саме цього й потребує, — погодився Джонні. Тобіас, його гість, що дуже добре платив, хотів продовжувати в такому ж дусі, а Гаррі, особа якого лише давала привід до суперечок, вийшов з компанії.