Бушмени певні, що колись вони були антилопами, а коник-богоміл, меткий Цган взяв і перетворив їх у людей.
В образі грецького божества Пана (Фавна) теж поєднувалися риси людини і тварини (не забуваймо: давні греки, а не якісь там дикі африканські племена!) – його матір’ю була божественна коза Амалфея, тож синок її народився козлоногим і з рогами.
А скандинавський бог Локі ухитрився перетворитися в жінку (а не просто виконував її роль) і навіть міг народжувати дітей – ось звідки пішли перші люди!
Литовське божество Велняс зображувалося з рогами й копитами. Не зовсім людиною був і слов’янський «скотський» бог Волос.
Іранське крилате божество Сенмурвол було з пазурами і крилами. Себто крилатим псом (охоронець посівів, диких тварин і домашньої худоби).
З тибетської міфології відомі дрібні божества Лу («ті, хто плаває у воді і повзає по землі»), які вилупилися із шести яєць, що їх відклала золота космічна черепаха. Уявлялися такі істоти з тілом змії і головами риб, жаб, скорпіонів тощо. Але тіла їхні незмінно були зміїними.
Щодо зміїв. На шумерській вазі з м. Лагош зображено посох, що його обвивали змії – це за тисячі років до грецького лікарського бога Асклепія та його посоха, обвитого цими плазунами! На іншій вазі зображені змії в коронах і з крилами – крилаті гади?
Майя, які колись жили в Перу, вважали себе «народом змії» – збереглося зображення їхньої людини, у якої замість волосся – змії.
Тож немає нічого дивного чи незвичайного в тому, що у скіфів перша богиня, прародителька (за однією з легенд) їхнього народу, дочка священної для них ріки Борисфен була напівлюдиною, напівтвариною. Себто напівдіва, напівзмія.
Про неї й піде мова.
Легенда № 1
Таргітай. Перша людина Cкіфії й одночасно чоловік своєї матері?
«За однією з легенд, скіфи вважали своїм прабатьком «першу людину» Таргітая, батьками якого були Зевс (мабуть, верховне божество) і дочка Борисфена (Дніпра). Від Таргітая народилося троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай, що в перекладі з іранської могло означати «Гора-цар», «Вода-цар» і «Сонце-цар», тобто володарі основних сфер – землі, води і неба. При них на землю впали золоті дарунки: плуг, ярмо, сокира і чаша. Коли до золота підходили старші брати, воно загорялося, не даючись у руку; оволодіти священними дарунками вдалося тільки молодшому братові Колаксаю. Визнаний за старшого, він одержав найбільші володіння, в яких зберігалося священне золото. Від Колаксая пішов рід скіфських царів» (Історія Української РСР. Т. І. С. 133).
«Скіфи говорять, що їхній народ молодший за інші і виник таким чином…»
Так починає свою розповідь про Скіфію «батько історії» Геродот з Галікарнаса, який, відвідавши Північне Причорномор’я, на власні очі спостерігав життя скіфів, розмовляв з ними, записував їхні розповіді. В Скіфії ж Геродот записав і першу легенду про походження скіфів:[17]
«Скіфи говорять, що їхній народ молодший за інші і виник таким чином: в їхній землі, що була безлюдною пустелею, народилася перша людина Таргітай; батьками цього Таргітая вони називають, на мою думку, невірно, Зевса і дочку ріки Борисфена. Такого походження, за їхніми словами, був Таргітай, а у нього народилися три сини: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. За них упали нібито з неба на скіфську землю золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша… (Далі розповідається легенда, як лише молодшому Колаксаю далося священне золото, і скіфи передали молодшому синові Таргітая своє царство. – В. Ч.) І ось від Колаксая нібито пішли ті скіфи, які носять ймення роду авхатів; від середнього брата Арпоксая ті, які називаються катіарами і трапіями, а від старшого царя – ті, які називаються паралатами; спільна ж назва всіх їх – сколоти, по імені одного царя (очевидно, у скіфів був ще й цар на ймення Сколот. – В. Ч.); скіфами назвали їх елліни.
Так розповідають скіфи про своє походження; років їм з початку їхнього існування, або від першого царя Таргітая до походу на них Дарія, за їхніми словами, загалом не більше тисячі, а саме стільки».
У скіфському пантеоні політеїзму[18] богиня Апі займала таке ж місце, як у грецькому Гея – повелителька землі. Принаймні Геродот ототожнював скіфську Апі (очевидно, для того, аби грекам було зрозуміліше, хто є хто у скіфів) з грецькою Геєю.
Вважається, що ім’я скіфської богині землі належить до іранського кореня із значенням «вода». Себто Апі – божество землі і води, дочка ріки Борисфен (за іншими даними – річки Аракс). Вона виступає то в ролі дружини верховного бога Скіфії Папая, то незаміжньої дівчини, дочки Борисфена.
17
Дати ім’я у всіх народів вважалося дуже важливим. Ще давні шумери застерігали: те, що «не має імені», не існує. Отже, «назвати по імені», «дати ім’я» означає – спричинити життя.