За Геродотом, кіммерійці подалися в Передню Азію тільки тому, що їм, простіше кажучи, діватися не було куди, адже це їх скіфи вигнали з степів Північного Причорномор’я, що їх вони населяли з кінця ІІ – початку І тис. до н. е. Ті скіфи, яких у свою чергу витіснили з глибин Азії масагети. А ще хтось там витіснив самих масагетів, масагети – скіфів, скіфи – кіммерійців і – пішла так звана ланцюгова реакція!
Чи швидше принцип доміно, коли зачепиш одну кістянку, що вишикувані в ряд, всі інші од неї, як по команді, так і попадають, так і попадають…
За версією Аристея (її озвучив для нас Геродот) із Проконіса (VII ст. до н. е.), скіфів узагалі витіснили ісидони (хоча – хрін від редьки не солодший), яких у свою чергу покривдили аримаспи. Ось так міграційні хвилі, одна за одною, зриваючи народи з насиджених місць, перекочувалися степами зі сходу на захід, захоплюючи з собою чимраз більше племен і народів.
Захопила така хвиля (та ще допомогли постійні воєнні сутички, набіги один на одного за пастівники, за життєві простори, за худобою чи добром, за рабами, зрештою) і скіфів, які – але вже за Діодором Сицилійським (друга половина І тис. до н. е.), спочатку жили біля згадуваного вже Араксу (Волги, як додає «Історія Української РСР». Т. 1. С. 126. Тож виходить, що Аракс – це таки Волга?). Потім вони розширили свої володіння до Танаїсу (Дону) і Меотійського озера (Азовського моря), а за новою хвилею – ще масовішою і ще нестримнішою – покочували далі на захід і завоювали Північне Причорномор’я до самого Істру (Дунаю), підкоривши собі багато племен, що споконвіку проживали на тих територіях, але оружною силою не могли зрівнятися з новими пришельцями. Одні лише кіммерійці по силі були майже рівні скіфам, але кількісно їм уступали – як і нахабністю та войовничістю. А нахабність, як відомо, і міста бере! Не бажаючи ризикувати своїм майбутнім як окремого народу в боротьбі з сильним ворогом, кіммерійці почали з боями відходити через Кавказ (знайома, треба гадати, їм дорога, якою вони користувалися і раніше, до скіфів) вздовж східного узбережжя Чорного моря до країн Передньої Азії. (Ті ж кіммерійські племена, які не захотіли залишати батьківщину («царі», за Геродотом), полягли в сутичках з прибульцями і між собою, та навіки й упокоїлись у пониззі Дністра-Істра.)
– Ну, гаразд, гаразд, шановний авторе, все це так і було, – вигукне тут котрийсь нетерпеливий читач, любитель чогось… м-м… солодшого. – Міграційні хвилі, масові переселення народів, одні одних зганяли, інші – інших, сильніші – слабкіших та захоплювали їхні землі, але при чім тут якась масова… е-е… зрада скіфських жінок, з якої автор і почав, га?… Цікаво все ж таки, що це за така… всезагальна невірність скіф’янок, варта сьогодні чи не Книги рекордів Гіннесса?! Та, що її автор подав для інтриги у заголовку: «А скіфські жінки під час довгої відсутності чоловіків сходилися з невільниками». Як кажуть, заодно й невільникам пощастило!
По-перше, це не авторова фраза, а – Геродотова, а по-друге… Хвилиночку, як кажуть, уваги. Що було, то було – факт зради скіф’янок своїм чоловікам. При тому – масовий, всезагальний. Не зрада, а прямо пошесть якась! Подібного в інших народів (і це при тому, що і в інших жінки не були святими) хіба й відшукаєш! Ось чому той факт і вартий Книги рекордів Гіннесса.
Але все по порядку.
Так ось було так.
Розпалені боями, збуджені відносно легкими перемогами над кіммерійцями, скіфи так захопилися переслідуванням, що не могли вчасно зупинитися, а все гналися і гналися за втікачами, які відходили перед їхнім ураганним натиском і відходили – через Кавказ, східним узбережжям Чорного моря і – далі, далі… Чи не на край світу. А скіфи – за ними та й за ними. Так, переслідуючи кіммерійців, вони і вдерлися в Передню Азію. А там… Ще раз згадаймо: країни все багаті, є чим поживитися (не забуваймо, скіфи на той час були бідними), чудові пастівники для кінноти і племена та народи часом і слабкіші їх… Коли це сталося? Офіційна наука застерігає, що про час зіткнення скіфів з кіммерійцями й вигнання останніх з Причорномор’я, «сказати важко». В усякому разі, у VII ст. до н. е. обидва ці народи вже перебували в Передній Азії, наводячи жах на місцеве населення… А там – рівнини багаті травами, там держави теж багаті, там було чим поживитися – та ще таким хапунам, якими споконвіку були скіфи!