Чиніть, як зранені звірі: зализуйте рани. Великі й малі. Не залишайте їх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душі, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини.
Тернини зловорожого світу.
Нива душі і Дім душі
Щастя приходить і відходить, як сонячна година. А радість — її добувати треба. Вона як насінина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, леліяти. Се — безнастанна робота на Ниві душі.
Головна наша земна праця.
Любов має чотири барви, чотири сходини, чотири зрілости. Спершу — увага, потім — вибір, відтак — досягнення,і нарешті, — служіння. Тими ступенями зросту ми піднімаємося від захоплення, через любування, сласність, кохання, — до Любови.
До головного свого Дому душі.
Виходь із самотности на люди. Будь із людьми і серед людей. Але залишай серце в чистоті й недоторканности небесної самоти.
Бо й Батько наш там самотній, і тим благий та досконалий.
Німецький офіцер у колимському таборі повідав мені про свого вчителя — здається, його звали Бюхер. Той чоловік досліджував «роботу і ритм» і дійшов такого висліду: що більше праця сповнена гармонійної ритмічности, тим більше результативна і продуктивна. Така робота, якого б роду вона не була, досягає схожости з музикою. Иншим словом — творча праця, що, крім усього, приносить задоволення й радість працівникові та користувачу. Я це й сам відчував на собі, а тут ще й дістав потвердження вчених людей. Добра і гарна робота не лише добре годує нас, але й живить душу.
Згадаймо, що й Бог наш був теслею.
Кожна людина тобі — «своя». І кожна для тебе є на своєму місці, якщоти — на своєму. З сього починається прийняття людності і світу.
Себто — людяність.
Все, що ми робимо корисного, є збереженням сущого. Подяка за те, що дісталося нам від наших попередників. Вищий вияв збереження — творення. Коли береш «для себе», а вертаєш — «від себе». Одна рука бере — друга віддає.
Без того немає повноти радости тривку.
«Отже, Бог — се остання надія?» — запитав мене, пригадується, один каторжанин після довгої нічної бесіди «по душам».
«Не остання, а єдина», — одказав я.
З надією, що й він до сього дійде, як дійшов я.
Приймай і розгрібай клопоти малою мірою. Себто починай із найбільших і найскладніших. І тоді цілі грона дрібних самі відпадатимуть. Думай не про волосся, а про голову.
Коли голова порятована, то й волосся ціле.
Ми, українці, любимо збирати гроші «про чорний день». І таки наближаємо його, відмовляючи собі у вигодах життя, в здоровому житлі, добрій їді, відпочинку. І часто потім тих «стиснутих» грошей не вистачає, аби порятувати себе на старості.
То чи не ліпше витрачати гроші на себе, а не на ліки?!
Три діви
Три діви, чи три жінки, будуть у тебе впродовж тривку. Не важливо, як їх буде звати, їх справдешні ймена: Насолода, Гіркота, Розрада. У кожної — свій час і свій манір наближення до тебе. І кожній — своя пожертва від тебе. Рівною мірою приймай їх щоразу, як першу і як останню, — і рівною мірою кожна наділить тебе жіночими чарами, приготовленими лише для тебе. Коли маєш жінку за єдину, то й вона служить єдино тобі.
І навіть якщо судиться тобі спізнати лише одну жінку, все’дно розкриється вона тобі в трьох лицях: насолоді, гіркоті й розраді. І нич не втратиш, ще й здобудеш. Але слід затямити: жінка нам не дається і не віддається; жінка — посилається нам.
Жінка — не поклик, а покликання.
Маленька дівчинка (було се в болотному краї Білої Руси) навчила мене, бувалого й тертого випробами бурлаку, безхитрісному способу мирного спочивку: «Засинайте з гарним спогадом — і усміх залишиться на устах до ранку». Так усе просто й мило.
Я й досі молюся, аби те дівча і її насіння мало високу долю.
Буває, чхнеш — і в очах аж просвітиться. І з хворотою так. Буває, заслабнеш тілом — а в душу наче яснота прийде. Може — щоб прояснити тобі нову потребу: як душа наша духом очищається, так і тіло треба звільняти від зайвини, що обтяжила.
Все держиться на коромислі рівноваги: як тілесне, так і духовне. І одне одним підпирається.