Капітан Ван-Баар, застібнувшись на всі ґудзики, ретельно почистивши велику м'яку шляпу, діставши найзагрозливішу люльку, пішов до адміністрації порту. Він минув білу колонаду Графського Приплаву й зайшов до контори Торговельного Порту. У канцелярії відразу впізнали його і столами пройшов шепіт: — «Скотячий капітан...» Ван-Баар зайшов до начальника і поважно розпочав розмову за сіно. Звичайно, в порті сіна не було.
Гості були несподівані й адміністрація порту лише пообіцяла шукати. В порті ж, там де стояв «Генді», гамірний супровід всякого ремонту зовсім тонув у реві. Гвинти ж поступово набували працездатности і шторм у морі затихав.
Рибалки казали про вітри, що: — лівант змінився на теплий фонарський. З моря почали заходити рибальські бриги і шхуни. Вони, входячи, згортали вітрила й ставши до приплавів Корабельної Сторони, звично лікували хвороби після шторму.
Начальник порту повідомив Ван-Баара, що по сіно послано телеграму до Керчі й що транспорт сіна залізницею прийде звідти. З того часу Хякінен почав уявляти собі кожен перестук транспорту по рейках. Він вираховував скільки часу повинно минути до його звільнення з під терору вантажу. Потім він пригадував олександрійський порт і намагався уявити, якнайточніше, ввесь процес вивантаження худоби: як всі двісті його катів сходитимуть на берег, під олександрійське сонце. Доки що ж худоба ревла четвертий день без перерви. Рев цей був уже якийсь протяжний і жалюгідний. Коли ж голяндські матроси виходили на колишню «Нахімовку», на їх указували пальцями всі портові «жоржини» і їхні виснажені зимою і безсезонням подруги.
— Знову чабани вийшли, — казали вони.
Це перебування в порті для голяндців було зіпсовано остаточно. Корови винайшли засоби справжньої помсти й загасити її можна було лише сіном. Уперше екіпаж пароплаву не списувався з борту на берег і принади порту було знищено на ввесь час стоянки. Адже, навіть позбавлені взимку клієнтури, завжди готові на ніжність, професійні сортові подруги не хотіли розмовляти з «чабанами».
Корови вщухли, лише побачивши на палубі перші в'язки сіна. Та це було вже пізно. Якірні котвиці з грюком намотувалися, якір виходив з води, і пароплав мав рушати, закінчивши вантаження сіна, в звільнене від шторму й натомлене вітрами море. Був вечір; простецеві маяки підморгували внизу й нагорі. Бакани воріт світилися й «Генді» пройшов крізь ворота, соромливо салютуючи прапором і вбачаючи насмішку в кожному салюті-відповіді.
«Генді» вийшов у море.
На хвилі він став лагідно й заспокоєно. Потім пароплав пішов, взявши курс просто на Олександрію, везучи повні трюми сіна й оточений загальною ненавистю, заспокоєний вантаж.
Примітки
Новелу «Сіно» Олександра Мар’ямова тут представлено за виданням «УЖ» (Універсальний журнал) № 5 (7) 1929, Харків; стор. 14-17.
Олександр Мар’ямов (Езра Мойсейович Мар’ямов, 1909-1972) – український журналіст, мандрівник, прозаїк, а також російський кінокритик і сценарист. Його твори, написані українською мовою, друкувалися зокрема в українських часописах «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», а також у низці газет.
Ілюстрації до новели «Сіно» О. Мар’ямова нарисував Володимир Федорович Нерубенко (1905-1944), український (харківський) художник-графік. Загинув у боях Другої світової війни.
Баталер (франц. batailleur) – особа, яка опікується на кораблях і базах продовольчим, речовим та іншим забезпеченням; судовий інтендант.