Выбрать главу

— Старійшини прийшли до мене від родів своїх чи яко сли від усього люду?

— Яко сли від усього люду.

— То слухайте, що казатиму.

Був твердий духом, певно, мав намір сказати щось ваговите, та не встиг мовити перше з того казання слово, як біля воріт зчинився гамір і примусив примовкнути.

— Що сталося? — поцікавився князь, прочинивши двері.

— Прибіг від капища волхв, каже жерця Жадана забито.

— Коли і хто забив?

— Татьба, розповідає, сталася поночі, ніхто й нічого не відає. Жерця ж знайшли в його оселі з перетятим горлом.

Он воно що?!

— Веліть тому волхвові зайти до мене.

Не ховався з почутим, визнав за потрібне, аби той, що приніс лихі вісті, сказав їх при старійшинах. Тому й поставив його перед очі старійшин.

Слухав і пильнував: волхв тільки вражений баченим а чи й причетний до татьби? Ніби не причетний, а все ж чому такий наляканий. Колінкує та й колінкує перед своїм князем, ба навіть перед старійшинами.

— Хто бував пред цим у Жадана?

— Не відаю, княже.

— А біля оселі Перуна?

— До оселі і требища всі йдуть.

— Поночі був хтось?

Волхв замислився, справді пригадував чи робив вигляд, що пригадує. Князь пождав і знову вдався до свідка нечуваної в їхній землі татьби.

— Волхв давно знав Жадана?

— Давно. Відтоді, як Жадан став жерцем при капищі Перуна.

— І весь час був при капищі?

— Ано.

— То хто ж бував у Жадана коли не зараз, то раніш? Хто мав із ним таємні бесіди?

Князь не просто питав — допитувався, схилившись перед колінкуючим вісником, і те допитування примітно збентежило волхва: спершу тільки видивився не знати як, далі знітився і опустив долу очі.

— Богданка сюди, — повелів князь.

Коли ж син прибув і недвозначно сказав своїм видом: перед ним той самий волхв, що оповіщав тамтого дня про таємну змову Жадана з воєводою Вепром, не став брати цього мужа за карк і примушувати, аби казав при старійшинах усе, що казав Богданкові. Звелів синові заперти свідка Жаданової смерті в підмурку вежі й берегти паче ока свого. Потім уже, як впевнився, син виконав його волю, обернувся до старійшин і сказав старійшинам:

— Чи воліють сли люду тиверського знати, що маємо вдіяти, аби побороти своє безліття?

— Воліють, княже.

— То слухайте, що казатиму: найперше маємо самоочиститись.

Міг би покликати в свідки самих богів: старі і мудрі люди, а не розуміють його. Дивляться і німують.

— Чи ми не очищалися?

— Перед богами — так. А самі перед собою? То правда: земна благодать — винагорода неба. Та правда й те, що й небо може вичерпати свої щедроти, коли вони потраплятимуть до нечестивих в умислах і діяннях своїх, ставатимуть набутком всіх алчущих і жаждущих. Тож і кажу: уповаймо на богів, одначе й самі очищаймося, бодай час від часу.

— Князь радить…

— Раджу почати самоочищення із суду над татями, що обірвали життя жерцеві Жадану. Чи пристають на те старійшини?

— Ано. Намір справедливий, най буде так.

— Тоді скликаймо віче й починаймо суд.

То було одне з тих віч, на які сходиться лише окольний люд і сходиться швидко. Бо прудко бігли коні поселянських гінців, та ще прудкіше чутка: мало Тивері божої кари, почалася й людська; у Соколиній Вежі забито Жадана, того єдиного з-поміж волхвуючих людей, котрий удостоївся бути жерцем при капищі Перуна, став нарівні з князем — посередником між богом і людом. Комусь, бачся, не сподобалося, що Тивер має аж двох посередників, хтось підняв руку на охоронця божого житла, і той замах, подейкують, неабияк розгнівав князя. Знайшов у собі підтяту смертю жони силу, збудився духом і став на бік знедоленого люду — шукає йому порятунок від мору та гладу. А щоб ніхто не стояв на путі в тих добрих його намірах, пошук починає із суду над татями.

Таке нікого не обходить, тому й поспішають до стольного города. Їдуть кінні, йдуть піші і здебільше кількома оседками. Людно на путях та перепуттях. І гомінко. Бо правляться не лише мужі, ті, чий голос матиме вагу та силу на вічі, правляться й отроки. Одні — щоб приглянути в дорозі за літніми вже дідунями, інші — за кіньми, ще інші — у поміч старшим і в науку до старших. Бо самі будуть колись мужами, бо коли дійде до бійки між одною і другою сторонами віча, сила їхня і буєсть їхня он як знадобляться.

Не сидів і князь у Соколиній Вежі. Повернувся одразу ж по розмові з старійшинами до Черна, зібрав під свою руку дружинників, що були в Черні й поза Черном, і, впевнившись у надійності своєї сили, покликав волхва, що приніс вісті про смерть Жадана.