— Де наберусь розуму, коли ви ховаєтеся від мене?
— А ти, боже, як своєї та й своєї. Скажу вже, коли така цікава. Шепталися й ховались, бо йшли закладати нове житло, а те роблять таємно від усіх. В людях, щоб знала, більше злого духу, аніж будь-де. Тому й ховалися від них.
Бабця лягла зручніше і тихо, аби ніхто не чув, заходилася розповідати внуці, що і як.
Рід міцний там, де міцний покон. Бо покон — теж щоб знала — дотримання чеснот старині — вітця, діда, прадіда. А вони, йдучи від нас, хочуть, аби жили родом і пильнували чесноти роду. Лише чесноти, більш нічого. Того колись хотіли, того нині хочуть і прісно хотітимуть. Бо предки не йдуть від нас назовсім, живуть у прадідівській (а коли споруджують нову, то і в новій) оселі й глядять, які з нас діти, внуки та правнуки: чесні чи не чесні, поштиві чи не поштиві, стоять на поконах роду чи зраджують їх. Бо немає гіршого зла над те зло, що його завдає зрада. Ось чому діди та прадіди не йдуть з прабатьківської оселі, стають домовими й пильнують родових поконів. Того попереджають: не порушуй звичаю, роби так, як велить звичай, іншого карають за вчинене родові й звичаям роду зло. Чи пам'ятає Миловидка, як горіла минулого літа халупа старої Кобищихи? Думає, так собі, з доброго дива? Еге, люди чули, як розмовляли передднеської ночі два вогні: один Ковачевої Забави, другий баби Кобищихи. Цей, Кобищишин, скаржився, подейкують, що господиня його непутяща і скупердяга така, що й ну. «Спалю, — каже, — її оселю, бо терпцю вже немає. Я задихаюся від спраги, мене печія пече, а вона лінується або ж шкодує для мене води й по цілій седмиці не ставить до печі. Спалю — і все». А другий йому: «Роби як знаєш, одне пам'ятай: на печі в твоєї баби стоїть діжа моєї господині. Гляди, не спали її, бо вона в мене таки господиня».
І що ж ти думаєш? Наступної ночі згоріла бабина оселя, а Забавина діжа як була ціла, так і лишилася. Гадаєш, тільки за скупість та ліньки покарана Кобищиха? Ба ні, насилала на людей мор, відьомством займалася — ото й була покарана своїми ж пенатами. Бо вони нічого не прощають. Зате он як сприяють добробуту в роді, коли родаки шанують звичаї і щиро дотримуються звичаю. В таких і коні стоять у стайні годні та дужі, не лише вичищені, ніби вилизані домовим, з розчесаними гривами, і вівці котяться справно, кожна по двійко, і корівки розтелюються без падежу, і дітки ростуть, мов із води йдуть. А так, покон старині мусить бути поконом і дітей, внуків, бо він — мудрість і добрість їхня, достойність і краса.
— Кажеш, внуцю, маєш уже лада, хочеш брати з ним злюб. Що ж, горличко моя, то святе і непорочне діло. Рано чи пізно візьмеш його. Тільки ж… тільки ж для того мало хотіти, для того справді багато — треба й знати. Ти підеш у чужий рід і станеш родоначальницею нової родини. Чи відаєш, що маєш поєднати там звичаї роду лада і роду вітця свого, що мусиш коритися тим і не забувати цих?
— Хіба вони різні?
— Не вельми, проте й різні. Там своє огнисько і свій домовий. Коли понесеш родові лада добро, він не зречеться тебе, візьме під свою охорону. А зла і не помишляй нести, не приймуть тебе із злом. Перед тим, як ввести до оселі, ладо тричі обведе тебе довкола свого вогнища. Тямиш, навіщо? Аби не принесла в його домівку, туди, де панують звичаї його роду, чогось лихого. Отож як і до тебе прийдуть питати, чи згодна взяти із їхнім князем злюб, ти теж біжи мерщій до печі, залазь на неї або стань і колупай піч, проси огнисько-пената вітцевого роду, аби взяв тебе під охорону, оберіг від злих намірів чужого роду. Коли вони добрі, ті наміри, вогонь, що палає в печі, підкаже твоєму серцю: іди за князя, коли лихі, утримає.
— У Божейковім роді добрі, бабцю.
— Звідки знаєш?
— Бо Божейко добрий.
— Най і так. Чи бажаю тобі злого, внуцю? А проте не забувай: родина — боже повеління і божа благодать. Тож і роби її такою, щоб була благодаттю для тебе, лада твого, дітей твоїх, а ще — утіхою для кревних. Станеться так, що підеш до Божейка, не ставай ступнею на поріг і найпаче бережи вогнище, шануй вогонь. Він — совість кревних, охоронець злюбних і родинних вуз. А ще — житла вашого, щастя-долі під крівлею житла. Питала, чого шепталися тато з мамою, як закладали нову оселю. Скажу. Коли вже йде до того, що збираєшся бути господинею, най буде так, скажу.