Серйозний крок
Після салону я втомлена приїхала додому. Завтра потрібно буде забрати документи зі школи мої і Максима. Щодо роботи до мене так ніхто і не зателефонував. Тому ми спокійно переїдемо в Київ. Там більше можливостей + нові знайомства. І я зможу повністю попрощатися з минулим та дати можливість почати нове життя Максиму, адже я не хочу, щоб він ріс, таким ботаном, як росла я. Коли я приїхала додому, то перше, що я зробила, це віднесла всі свої сумки в кімнату. Далі я зайшла до брата, щоб розповісти про переїзд.
- Тук, тук - зайшла я.
- Привіт - сказав задумано Макс.
- Привіт, що робиш?
- Математику, допоможеш?
- Так, але в мене є для тебе одна новина, надіюся що ти будеш не проти... - я не з тих хто просто ставить перед фактом (Ми їдемо і це не обговорюється!), мені важлива думка брата, хоч він ще і малий, мені важливо щоб він згодився, бо я його дуже люблю.
Максимко закрив підручник і повернувся до мене. - Я хочу, щоб ми переїхали в Київ. - на одному подиху сказала я.
- Що? Але чому? У мене тут друзі... Я не хочу... Я боюся... Даша... А як же школа... - уже майже плакав він.
- Так, тихо-тихо... - я його обійняла. - Я знаю, це складний крок для нас двох. Ти там знайдеш собі нових друзів, підемо в нову школу, тобі сподобається. Добре? - чесно кажучи, я й сама трішки боюся, не як трішки... Я дуже сильно боюся, але я старша і повинна показувати приклад.
- А можна хоча б цей рік закінчити тут? Будь ласка...
- Ех... Ну добре, залишився 1 місяць і потім переїдемо. Літо будемо проводити вже там, за літо ти вже знайдеш собі нових друзів. Домовилися?
- Так. - Максимко заспокоївся і посміхнувся.
- Слухай, я на бокс записалася, можливо ти теж хочеш ходить?
- Ем... Можна, а коли 1-ше заняття?
- Я ще не знаю. В мене завтра і я тоді в тренера запитаю.
- Добре. То ти мені допоможеш з математикою?
- Ок, я перевдягнуся і тоді до тебе зайду. - я вийшла і пішла в свою кімнату, там я одягла сірий спортивний костюм. Далі допомогла брату і хотіла готувати суп, але мені стало лінь і я замовила піццу.
"Один раз не зашкодить" - подумала я.
- Що сьогодні на вечерю? - запитав, миючи руки брат.
- Я піццу замовила.
- Уррааа! - закричав він, почав пригати і плескати в долоньки.
- Та тихіше. Не забувай, ми покищо в квартирі живемо.
- Покищо?
- Так в Києві ми будемо жити в будинку.
- Урааа... - знову закричав він.
- Тссс... - кинула я злий погляд. А брат лише опустив голову, а потім знову посміхнувся. "От чортеня мале" - пронеслося в голові.
*Дзинь*
Я пішла до дверей.
- Добрий вечір, розпишіться, будь ласка. - сказав мені хлопець, досить приємної зовнішності, високий брюнет, всього іншого я не помітила, так як мене це не цікавило. Я розписалася і забрала піццу.
Ми з братом наїлися і розійшлися по своїх кімнатах. Я перед сном 50 раз присіла, бо якщо ви пам'ятаєте, то попи в мене не-ма-є. А дуже хочеться. Одягла свою піжамку і провалилася в королівство Морфея.