Сердитий добродій
О!
Сірано
То з яких причин
Він так вражав вас?
Чи, може, у природі
Це чудо із чудес?
Сердитий добродій
Небесна сило!
Сірано
Годі!
Кажіть, чому це він ваш погляд прикував?
Сердитий добродій
Від нього, далебі, я очі одвертав!
АІ Не хотіли ви дивитися на нього!
Він вам не до смаку, дратує вас?…
Сердитий добродій
Їй-богу, Я…
Сірано
Кольором своїм він ріже око вам?
Сердитий добродій
О пане…
Сірано
Формою? Надмірним розвиттям?
Великий надто він? Признайтесь!
Сердитий добродій
(заїкуючись)
Ні, мій пане…
Малий… малесенький…
Сірано
Так от він чим поганий!
А, сто дияволів! Малий у мене ніс!
Сердитий добродій
Пробачте!
Сірано
Хай мене ухопить вараз біс –
Не те що не малий – і не великий навіть,
А величезний він, – і варто це прославить!
Ви, кирпо, кирпочко, безносий ви млинець,
Пишаюсь носом я, скажу вам навпростець,
Бо означає він характер світлий, добрий,
Люб’язний, огняний, дотепний і хоробрий, –
І цими рисами владаю я всіма
Так само, як у вас нітрохи їх нема,
І це вам власного я доведу рукою!
(Б’є його в щоку.)
Сердитий добродій
Ай! Ай!
Сірано
Хто народивсь із пикою такою, –
Не знае гордості, поезії, чуття,
Шляхетних поривів, любові до життя…
І це моя нога покаже в цю хвилину,
Ударом сміливим вас витуривши в спину!
(Виштовхув сердитого добродія згідно зі своїми словами.)
Сердитий добродій
Рятуйте! Караул!
Сірано
Це пам’ятати варт
Усім, кому мій ніс навіять може жарт!
Але як жартівник – людина благородна,
То шпаги сталь його проткне тоді холодна,
А не кулак поб’є, – такий-бо мій закон!
Де Гіш
(що сходить ві сцени з маркізами)
Обрид, нарешті, він!
Віконт де Вальвер
(знизуючи плечима)
Нахаба! Фанфарон!
Де Гіш
Невже ніхто його приборкати не може?
Вальвер
Ніхто? Ось я йому слівце докину гоже!
(Підходить до Сірано, що дивиться на нього, і став у визивній позі.)
У вас великий… так… великий ніс…
Сірано
(поважно)
О, так!
Вальвер
Ха-ха-ха!
Сірано
Це і все? Я бачу – не мастак
До слова гострого заговорив зі мною.
Хіба ж тут фразою обмежишся одною?
Та ж можна це сказать на тисячу ладів!
Ось тон задирливий: «Я б лікарю звелів,
Коли б цей ніс був мій, його ампутувати!»
Тон дружній: «Носик цей, мій любий пане брате,
Напевне, воду п’є завжди раніш за вас!»
Ось описовий тон: «Це Альпи! Це Кавказ!»
Цікавий: «Скажіть, цей прилад до писання
Чи, може, це взуття якась модель остання?»
Тон граціозний: «Ви, напевне, свій носок
Зробили сідалом для стомлених пташок».
Дбайливий тон: «Скажіть, коли під час куріння
Із носу вашого струмує хмара синя –
Чи не кричить сусід: пожежа! дім горить!?»
Завбачливий: «Себе ви, пане, бережіть:
Під тягарем таким ви можете упасти!»
Тон ніжний: «Від дощу і всякої напасті
Я раджу вам носить на носі парасоль!»
Учений: «Нагадать, юначе мій, дозволь,
Що звір, описаний колись Арістофаном,
Із носом, певне, був таким от незміряним!»
Тон франта: «Моди крик! Смаку тонкого знак!
Щоб вішати бриля, це найпевніший гак!»
Тон перебільшення: «О, чудо небувале!
Щоб застудить цей ніс, усіх циклонів мало!»
Тон драми: «Як іде із цього носа кров –
В Червонім морі я подобу лиш найшов!»
Ось тон захоплення: «Це казка! Це химера!
Чудова вивіска була б для парфюмера!»
Ліричний: «Це труба, що в неї дме тритоні»
«Кому це пам’ятник?» – оце наївний тон.
Ось шанобливий тон: «Це ж башта! Гордість люду!
Селянський тон: «Еге! таку, сказать, посуду
Напхать табакою лиш може багатій!»
Воєнний: «Чи багнет ви приладнали свій,
Щоб штурмом захопить ворожу батарею?»
Практичний: «Ви його пустіть у лотерею!
Великим виграшем принадите усіх!»
Нарешті – як сльоза, а не безжурний сміх
Вас притягла б нараз, то в трагедійнім тоні
Могли б сказати ви: «От ворог всіх гармоній!
Себе соромлячись, він сам почервонів!»
От скільки б ви мені могли сказати слів,
Якби ви дотепом хоч трошки володіли.
Але ж ні атому його ви, друже милий,
Не маєте в своїй нещасній голові,
Де думка як і єсть, то вже ніяк не дві!
Ну, словом, річ ясна: я, пане, не дозволю
Нікчемі кожному таланта грати ролю.