Де Гіш
(хоче повести з собою обуреного Вальвера)
Облиште, друже мій!
Вальвер
Але ж нахаба він!
Без рукавичок – фі! нікчемний дворянин,
Без пишних бантиків, без дорогих мережив!
Сірано
Мій пане, ці думки ретельно я простежив:
Так! Я не чепурун, не хвинтик і не франт,
Та чи людину ж то становить, друзі, бант?
Усі ті бантики й прикраси – випадковість, –
А Сірано зберіг і честь свою, і совість,
І з оком світлим я на світі цім живу
Одвертий, сміливий – не в сні, а наяву,
І хоч ані рум’ян не маю, ні корсета,
Та хто в нещирості підозрює поета?
Ношу старенький бриль – та голова під ним,
На зло заздросникам, горить огнем живим,
І правда, що служу їй вірно до нестями,
Своїми срібними вам дзвонить острогами!
Вальвер
Але ж, добродію…
Сірано
Без рукавичок я?
Мав пару, хоч старих, але рука моя
Одну в лице комусь за зле жбурнула слово!
Вальвер
Шахрай, негідник, бевзь, опудало!
Сірано
Чудово! Дозвольте ж і мені представитись, як так:
Савіній-Сірано-Еркюль де Бержерак.
Сміх.
Вальвер
(в нестямі)
Нікчемний блазень!
Сірано
(скрикує, ніби його схопила судорога)
Ай!
Вальвер
(що був відійшов, повертається)
А це ще що за штуки?
Сірано
(з гримасами болю)
Затерпла! От біда! Пора узяти в руки,
Розворушить її… Тут лиш не додивись!…
(Кладе руку на шпагу.)
Вальвер
Що?
Сірано
В шпазі, пане мій, мурашки завелись!
Вальвер
(добуває свою шпагу)
Гаразд!
Сірано
Дістанете удар ви знаменитий!
Вальвер
(зневажливо)
Поет!
Сірано
Так, я поет – і хочу потвердити
Цю репутацію: як будем фехтувать –
Баладу я берусь отут скомпонувать.
Форми ви не знаєте цієї?
Вальвер
Нарешті…
Сірано
Три строфи беремо ми для неї,
По вісім у строфі віршованих рядків,
А на закінчення, як звичай повелів,
Чотири ще рядки – посилка чи послання.