Выбрать главу
Ще й перед кардиналом!

Сірано

(спалахнув з радості)

Як! Був тут кардинал?

Ле Бре

І що подумав він!

Сірано

Похвалить Сірано.

Ле Бре

З яких би то причин?

Сірано

Він пише, – а кому з письменників не любо На сцені бачити чужого твору згубу! Я творові Баро зробив отут провал - І з цього втішений, напевне, кардинал!

Ле Бре

Та скільки ворогів ти тут нажив!

Сірано

(їсть виноградинку)

Багато! А скільки?

Ле Бре

Сорок сім, коли не рахувати Жіноцтва!

Сірано

Ну, лічи!

Ле Бре

Де Г'іш та Монфлері, Віконт Вальвер, Баро, пани, що при дворі, Вся академія…

Сірано

Доволі! Я щасливий!

Ле Бре

До чого ж приведе життя це неможливе? Якого способу додержуєшся ти?

Сірано

Я шлях свій у житті не зразу міг найти, Але знайшов-таки!

Ле Бре

Який же?

Сірано

Знаменитий! Якнайдивніше все на цій землі чинити!

Ле Бре

(знизує плечима)

Хай так! Але відкіль, по правді говори, Зненависть ти таку узяв до Монфлері?

Сірано

(підводячись)

Подумай! Цей Сілен, остільки череватий, Що пуза власного не може обійняти, Ще причаровувать жіночу мріє стать І як виходить щось на сцені белькотать, То очі жаб’ячі на неї витріщає… Недивно – кров моя при спогаді палає! – Дозволив він собі дивитись так на ту, Хто… Ах! Немов слимак по ніжному цвіту Проповз огидливий…

Ле Бре

(вражено)

Як, як? Чи це ж можливо?

Сірано

(з гірким усміхом)

Що міг я покохать? А правда, друже, диво?

(Міняючи тон, поважно.)

Так, я люблю.

Ле Бре

Кого ж? І не признавсь мені!

Сірано

Кого? Ах, що й казать! І мрії там смішні, Не те, що про красунь, про найпоганшу навіть, Де за окрасу ніс такий страшенний править, Що перед власником за цілих п’ять хвилии Раніш з’являється!… І саме з цих причин Найкращу я люблю!

Ле Бре

Найкращу?

Сірано

Найдивнішу! За всіх вродливішу, стрункішу…

(В знемозі.)

золотішу!

Ле Бре

Та хто ж це, господи?

Сірано

Питаєш, хто вона? Ясна, як сонця світ, як смерті меч – страшна, Сильце, поставлене природою самою На бідолашних птиць, троянда, що красою До себе знаджує, щоб згубу принести! Той усміх – о, ніде такого не знайти! Чи ступить, чи пройде, чи стане, чи погляне – Венерн грація, солодкий чар Діани Серед святих гаїв, між дивних дивовиж, – Дарма, що навкруги сучасний наш Париж!

Ле Бре

А, чорт! Ну, все ясне!

Сірано

Ясне, як сонце зрана!

Ле Бре

Твоя кузина це, Мадлена?

Сірано

Так, Роксана!

Ле Бре

Гаразд! Ну, що ж, сміліш на приступ, друже мій! Ті ж показав себе таким героєм їй!

Сірано

Ах, друже, не дивись крізь цю рожеву призму! Хто має ніс такий, там мало й героїзму! Усіх ілюзій я відрікся назавжди! Буває – в теплу ніч, коли цвітуть сади І їхні пахощі з тремтінням небувалим Ловлю я цим смішним, химерним причандалом, – У срібнім сяєві, що місяць розлива, Ідуть закохані, і ніжні їх слова Та млосні руки їх, навіяні жагою, Видіння викличуть палке передо мною, Немовби сам я йду в екстазі чарівнім У парі з любою… Але усе, як дим, Зникає: бачу враз я на стіні сусідній Мойого носа тінь в потворності огидній!
полную версию книги