В історії України були періоди нівелювання інтерпретації. Досить згадати період Гетьманщини і тлумачення тогочасних конституційних статей, зокрема так званих Березневих статей 1654 року. «Коли виникала необхідність, самим дотошним їх апологетом міг виступати московський цар або імператор, а найбільшим порушником — українська сторона в особі Гетьмана, Генеральної військової ради, Ради генеральних старійшин, полковників… Якщо політична ситуація змінювалась, роль несплячих захисників конституційних положень брали на себе керівники та козача еліта Гетьманщини, а російський трон і його оточення цинічно зневажали ними ж сформульованими або затвердженими нормами статей-конституцій»[52]. Але з розвитком приватноправових відносин, збільшенням їх учасників, потребою в стабільному і всебічному захисті приватних прав та інтересів у ХІХ столітті знову заговорили про юридичну техніку загалом, і зокрема про герменевтику як її основний компонент.
Як зауважує О. Кадикало, вперше елементи радянської системи тлумачення Конституції з'являються в Конституції УРСР 1929 р., аналога Конституції СРСР 1924 р. Згідно з цією Конституцією створювався новий орган вищої влади — Президія ВУЦВК.
Він мав право законодавчої ініціативи у вищих органах влади СРСР, скасування будь-яких рішень РНК і наркомів УСРР. Тлумачення Конституції взагалі не визнавалося важливим елементом державного механізму і навіть не констатувалося в нормах Конституції, а конституційний контроль був описаний в загальних рисах. Конституція ж УРСР 1937 р. в остаточному вигляді створювала радянську модель тлумачення Конституції, де функція тлумачення законів взагалі й Конституції зокрема належала Президії Верховної Ради України[53].
Сьогодні, як вказують П. Рабінович та Н. Савчук, офіційна правоінтерпретаційна діяльність є невід'ємним елементом механізму державно-юридичного регулювання, але така інтерпретація юридичного тексту має певні межі: ті або інші смисли можуть офіційно «приписуватися» витлумачуваному тексту не довільно, а на основі означеного домінуючого соціального інтересу та поширених у суспільстві соціокультурних установок[54].
Зазначене дає підстави стверджувати, що системний спосіб тлумачення кримінального закону виник тоді ж, коли і сам кримінальний закон.
Цей спосіб тлумачення не залежав та не залежить від визнання його законодавцем чи заперечення можливості його використання, адже застосування кримінального закону перебуває у взаємозв'язку із ним. Оскільки існують зв'язки у кримінальному законі як системі та зв'язки кримінального закону з іншими елементами системи законодавства, це дає підстави та є приводом для використання саме системного тлумачення кримінального закону.
Заборона на системне тлумачення лише вносила неясності під час правозастосування, адже його використання закладено на інтуїтивному рівні правозастосувачами і науковцями.
Тлумачення положень кримінального закону через його системні зв'язки є природнім, проте потребує належного рівня підготовки, а також формулювання і закріплення правил такого тлумачення з метою недопущення зловживань та усунення можливих суперечностей, які можуть виникати.
З огляду на окреслене у підрозділі варто зауважити на таке:
— рекомендації, висловлені ще глоссаторами під час системного тлумачення окремих законів, залишаються актуальними у відповідній інтерпретації й сьогодні щодо кримінального закону і повинні активно використовуватись правозастосувачами (системне тлумачення недоцільне для використання у разі зрозумілості тексту — не можна допускати двоякого трактування положень кримінального закону; у разі сумнівів під час тлумачення кримінального закону краще дотримуватися слів закону; у разі виникнення двозначності під час системного тлумачення слід ухвалювати те рішення, яке найбільш відповідає змісту кримінального закону);
— не слід надавати особливої ваги доктринальному тлумаченню, адже воно зазвичай є особистою думкою науковців і не завжди відображає дійсний зміст статті кримінального закону. Доктринальне тлумачення слід використовувати, проте використовувати його необхідно із обережністю, історичний досвід багатьох країн доводить можливість виникнення суперечностей між дійсним змістом тексту закону та його неофіційним тлумаченням;
— системне тлумачення кримінального закону існувало завжди і не залежало від того чи визнавали його, чи заперечували. Що простіший (зрозуміліший) текст кримінального закону, то меншою була потреба у його системному тлумаченні. Проте із ускладненням суспільних відносин, збільшенням кількості можливих протиправних діянь обсяг кримінального закону та зміст його статей кардинально змінювався. Викласти всі необхідні положення у тексті однієї статті стало неможливим та й недоцільним, під час укладення кримінального закону почали активно використовувати його зв'язки усередині самого кримінального закону і кримінального закону із системою законодавства. На початках формування кримінального закону потреби у викладенні та закріплення правил тлумачення із використанням таких зв'язків не було, проте теперішній рівень кримінального закону зобов'язує до формулювання таких правил та дослідження системного тлумачення кримінального закону загалом, врахування під час досліджень негативного історичного досвіду з приводу зловживань таким тлумаченням.
52
Михайлович Д. М. Толкование закона: монография / Д. М. Михайлович. — Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. — С. 11.
53
Кадикало О. І. Ґенеза теорії і практики офіційного тлумачення у державно-правовій думці / О. І. Кадикало // Матеріали звітної наукової конференції факультету з підготовки слідчих (20 лютого 2009 р.). — Львів: ЛьвДУВС, 2009. — С. 132.
54
Рабінович П. Офіційно-нормативне тлумачення законодавства як інструмент адаптації правового регулювання до соціальних змін / П. Рабінович, Н. Савчук // Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 1. — С. 26.