Емпіричну базу дослідження становлять результати проведеного соціологічного дослідження і матеріали інтерпретаційної та правозастосовної практики. Всього проаналізовано результати опитування 150 працівників слідчих підрозділів м. Львова і Львівської області та 200 вироків у справах про злочини, передбачені відповідними статтями КК України, що розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.
У роботі використано постанови Пленуму Верховного Суду України.
Результати монографічного дослідження можуть бути використані для подолання такого негативного явища, як недостатня систематизованість законодавства загалом та кримінального закону зокрема, адже саме під час використання системного способу тлумачення кримінального закону встановлюються його внутрішні та зовнішні зв'язки, за допомогою яких можна витлумачити припис, що цього потребує.
Оскільки під час правозастосування кримінального закону не допускається аналогія, то у разі застосування системного тлумачення можна виявити прогалини у кримінальному законі, що дає підстави для формування плану вдосконалення чинного законодавства та може бути використано у законотворчій діяльності.
Крім цього, завдяки отриманим правилам системного тлумачення правозастосувач матиме змогу самостійно витлумачити припис кримінального закону або скористатися доктринальним тлумаченням, доцільність та обґрунтованість якого матиме змогу перевірити самостійно, що може бути використано у навчальному процесі та правозастосовній діяльності.
Також основні положення монографії можуть бути використані у науковій діяльності під час проведення подальших досліджень у галузі системного тлумачення кримінального закону.
Розділ 1. Загальні засади дослідження. проблеми системного способу тлумачення кримінального закону
1.1. Тлумачення закону в історії права
Питання про тлумачення закону, а саме кримінального, — одне з найскладніших і водночас найбільш досліджуваних питань теорії права загалом і кримінального права зокрема. Це питання завжди цікавило теоретиків права, і практичних працівників.
Тлумачення закону невід'ємно пов'язане з усвідомленням особи, яка здійснює тлумачення. Норми права в процесі їх застосування осмислюються особами, які їх застосовують, і залежно від того, ідеологію й інтереси якого класу ці особи виражають, ці норми будуть так чи інакше витлумачені[1].
Питанням тлумачення у праві присвячено чимало, але за рідкісними винятками недостатньо задовільних у логіко-методологічному значенні досліджень, що свідчить або про незнання, або про свідоме ігнорування відповідних сучасних філософсько-логічних теорій, зокрема семантичного аналізу.
На думку таких науковців, як О. Марченко, С. Острога, Ж. Павленко, В. Титова, ігнорується не тільки сучасна, а й безпосередньо пов'язана з проблемами юриспруденції логіко-філософська класична традиція герменевтики, починаючи з найперших (і, можливо, найкращих донині) трактатів Аристотеля («Про тлумачення», «Риторика») і Цицерона («Про оратора»), творів епохи пізньої Римської республіки («Про юриста» і «Про винахід») та інші[2].
Із тлумаченням кримінального закону пов'язані буденні проблеми судової практики. Як необхідно вирішувати справи, за буквою чи змістом (духом) закону, — це суперечливе питання, що століттями становило інтерес не тільки спеціалістів у галузі права, а й населення.
Для попередження протиправних дій, що здійснювались під виглядом тлумачення, неодноразово було необхідно точно дотримуватися закону і заборони його тлумачення. В багатьох країнах дискутували різноманітні школи з питань додержання букви чи змісту закону. Схожі суперечки були, наприклад, у давній Іудеї між противниками Гілеля і Шамая, в Римі — між сабініанами і прокуліанцями. Причому сабініани додержувались старої доктрини — вони не допускали іншого тлумачення закону, крім граматичного, а прокуліанці, діючи згідно з вимогами справедливості і ставлячи розум вище від тексту закону, ставили логічне тлумачення вище від граматичного.
Давнє римське право відстоювало буквальне тлумачення. З часів римських імператорів уже переважає тлумачення за змістом закону[3].
У давнину здебільшого законодавець вимагав, щоб у разі неясності чи неповноти законів зверталися за роз'ясненням до імператора, царя чи іншої особи, яка уособлювала державну владу. Відтак Юстиніан під час видання Дигест повелів, щоб судді зверталися за роз'ясненням до імператора[4]. За його трактуваннями «у цивільному праві усяке визначення небезпечне, тому мало таких, які не можна було б зіпсувати»[5].
1
Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 173.
2
Титов В. Юридична герменевтика з погляду сучасної формальної логіки / В. Титов, О. Марченко, С. Острога, Ж. Павленко // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1. — С. 165.
3
Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 177.
5
Титов В. Юридична герменевтика з погляду сучасної формальної логіки / В. Титов, О. Марченко, С. Острога, Ж. Павленко // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1. — С. 171.