Теорія та практика тлумачення набула подальшого розвитку в Стародавньому Римі, де юристи опинились під сильним впливом грецької філософії і риторики. Проводячи аналіз різноманітних фактів, подій і явищ, які простежуються у їхній практиці й на основі яких робилися відповідні узагальнення, використовувалися зовсім нові принципи підходу до вирішення юридичних проблем, римські юристи професійно вивчали суть вирішуваних правом справ, повністю оволодівали усією кількістю зовсім безсистемних норм матеріального права. Коментарі та інтерпретації відомих римських юристів за значенням і юридичною силою прирівнювались до чинного в той час імператорського законодавства[6]. Понад дві тисячі років тому у Стародавньому Римі коментарі до чинного законодавства, розроблені вченими-юристами, які здійснювали доктринальне тлумачення, були джерелом права і застосовувались на рівні законів[7].
Визначне місце в історії правових ідей займає творчість юристів середньовіччя. В загальнотеоретичному плані їхня діяльність стосувалася положень римського права та ідей римських юристів як епіцентру і вихідного пункту для різного виду тлумачень і коментування норми права. Юристи того часу розробили й основи системного тлумачення, адже вони встановлювали норму права в її зв'язку з іншими нормами, встановлювали, що істинні знання про зміст однієї норми можуть бути аргументом для доказування або спростування якого-небудь положення, котре розкривало значення норми, що тлумачилась. Фактично, застосовуючи системне тлумачення, глоссатори одночасно використовували аналітичний метод диференційованих визначень, який полягав у тому, що вони шукали значення суперечливих термінів доти, доки, нарешті, не встановлювали цей термін в іншому місці тексту. За цим терміном вони визначали істинне значення незрозумілого терміна і так усували суперечності. Після цього глоссатори створювали відповідні замітки (глосси), які потім вносили на поля тексту або вставляли між рядками[8].
Як зауважує О. Бойко, у разі виникнення перешкод під час тлумачення, а саме — виявлення двозначностей, глоссатори використовували такі рекомендації для їх вирішення: а) у разі сумнівів краще дотримуватися слів закону; б) у разі двозначності слів закону необхідно приймати те значення, яке краще відповідає предметові; в) коли в словах закону немає двозначності, не можна допускати тлумачення волі законодавця[9].
Вже ранні представники буржуазної науки кримінального права висловлювались проти розширювального тлумачення законів і аналогії. Наприклад, іспанський криміналіст Альфонсо де Кастор (1495–1558) у своїх творах виступив проти розширювального тлумачення законів, він вважав, що покарання повинно відповідати вказаному в законі, і в жодному разі покарання не може бути застосоване за аналогією[10].
У XVI ст. Т. Мор сформував положення, розвинуті лише у XVIII ст. Монтеск'є і Беккаріа. Мор виступає проти тлумачення законів і обґрунтовує необхідність ухвалення простих законів. Він пише: «Законів у них (утопійців) дуже мало, але для народу з такими закладами досить небагатьох. Вони навіть особливо не погоджуються з іншими народами через те, що їм видаються недостатньо чисельними томи законів і тлумачників на них. Самі утопійці вважають у вищому ступені неспораведливим зв'язувати яких-небудь людей такими законами, чисельність яких переважає можливість їх читання, чи темнота — доступність розуміння для всякого. Надалі вони рішуче відмовляються від всіх адвокатів, які, хитруючи, ведуть справи і тлумачать закони. Вони визнають за правило, що кожен веде свою справу сам і передає судді те саме, що збиравсь розповісти захисникові. У такому випадку легше буде досягнути справедливості, так як говорити буде той, кого ніякий захисник не вчив прикрасам, а під час його розповіді суддя може вміло все оцінити і допомогти більш простодушним людям проти видуманих наклепів хитрунів. В інших народів при такій великій кількості самих заплутаних законів цього дотримуватись важко, а в утопійців законознавцем є кожен»[11].
У другій половині XVII ст. англійський філософ Джон Локк сформулював політико-правову теорію розподілу влади, яку творчо розвинув видатний французький просвітитель Ш.-Л. Монтеск'є у своїй праці «Про дух законів», що складається з 31 книги. Зокрема в одинадцятій книзі він чітко наголошує, що не може бути свободи, якщо судова влада не відокремлена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо ж судова влада об'єднається із законодавчою, то, за його словами, життя і свобода громадян потраплять в обійми свавілля, тому що суддя буде законодавцем, а якщо вона об'єднається із виконавчою, то суддя зможе набути прав гнобителя[12].
6
Абдрасулов Е. Б. Толкование закона и норм конституции: теория, опыт, процедура: автореф. дис. на соиск. уч. степ. доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Е. Б. Абдрасулов. — Алмаата: Казахский академический ун-т, 2003. — С. 13.
7
Костицький М. В. Психологічні проблеми при коментуванні кримінального закону / М. В. Костицький // Науковий вісник ЛЮІ МВС України. — 2004. — № 2 (2), додаток 2. — С. 47.
8
Абдрасулов Е. Б. Толкование закона и норм конституции: теория, опыт, процедура: автореф. дис. на соиск. уч. степ. доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Е. Б. Абдрасулов. — Алмаата: Казахский академический ун-т, 2003. — С. 14.
9
Бойко А. И. Система и структура уголовного права: в 3-х т. Том Ш: Структура уголовного права и его идентификация в национальной юриспруденции / А. И. Бойко. — Ростов н/Д: Изд-во СКАГС, 2008. — С. 241.
10
Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 183.
11
Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 183–184.
12
Грищук В. Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) / В. Грищук, В. Канцір // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2000. — № 35. — С. 417.