Выбрать главу

Під час видання Пруського Земського права у 1784 р. було заборонено всяке його коментування і вказано, щоб судді всі сумнівні випадки подавали на розгляд спеціального комітету, до якого належали юристи і державні діячі. Кримінальним кодексом Франції 1791 р. судді були зобов'язані неухильно виконувати вимоги закону, аж до заборони тлумачення закону в судовій практиці[23].

Видане в 1813 р. баварське положення Фейєрбаха забороняло видання до нього коментарів і, як пише К. Біндінг, за п'ятдесят років не з'явилось жодного коментаря до нього[24]. Наполеон ставився вкрай негативно до тлумачення закону, він вважав, що коментування закону заплутує і шкодить правосуддю, і хотів так створити свої кодекси, щоб зробити зайвим будь-який коментар.

Він був дуже незадоволений, коли дізнався, що з'явились коментарі до його кодексу, але особи, які створювали кодекси, ставились до цього питання інакше.

Порталіс у своїй пояснювальній доповіді законодавчому зібранню під час представлення проекту кодексу висловив численні принципи тлумачення[25].

До багатьох кримінальних кодексів законодавець долучав коментар, роз'яснюючи його мету. Наприклад, створено Військовий устав 1716 р., Устав Морський 1720 р., Устав Благочинства 1782 р. Коментар є і в кодексі, який Стіфен склав для Індії в 60-х роках ХІХ ст.[26].

Правила про буквальне тлумачення законів і заборону їх коментувати стали реакцією проти тієї невизначеності, яка панувала раніше у галузі кримінального права і давала можливість для утисків громадян.

Вольтер писав з цього приводу в 1778 р.: «Закони свідчать лише про слабкості людей, які їх створювали. Вони мінливі, як і останні. Деякі із законів у великих націях продиктовані сильними, щоб зламати слабких…»[27].

Ф. Бекон наводив докази «за» і «проти» логічного тлумачення закону. У розділі «Буква закону» свого трактату «Велике відродження наук» він пише: «віддалятися від букви — це вже більше не тлумачити, а відгадувати. Суддя, який віддаляється від букви закону, приймає роль законодавця»[28]. «Проти» слідування букві закону він вказував: «Зміст необхідно отримувати із сукупності слів, а потім цим змістом можна тлумачити кожне слово почергово. Найгірша тиранія є та, яка ставить закон в застінок»[29]. За Ф. Беконом, закон, а не абсолютна влада монарха, повинен регулювати відносини між королем і підданими. Учений наголошував, що головним обов'язком суддів у їхній діяльності є мудре застосування законів, а найвищим законом для них має бути благо людей. Під час аналізу будь-яких суспільних явищ не можна діяти згідно з інтуїцією, а треба мати досконалий, відповідний епосі метод[30].

З іншого боку, було очевидним, що неможливо зв'язати суддю «буквальним» тлумаченням. Буквальне тлумачення — це тлумачення на основі вжитих законодавцем слів і виразів, не заглиблюючись у розгляд намірів і цілей законодавця. Дотримуватись його — означає приходити часто до явних непорозумінь. Відтак ще С. Пуффендорф наводив яскравий приклад непорозуміння тлумачення. В Болоньї було видано закон, який передбачав «карати з найвищою суворістю кожного, хто буде проливати кров на вулицях». Трапилось так, що один перехожий на вулиці впав у конвульсіях; покликали хірурга, який для спасіння пацієнта змушений був пустити йому кров. Буквальне тлумачення вимагало суворо покарати хірурга, як «такого, що пролив кров на вулиці», але після довгих дебатів переважила думка, яка наперекір буквальному смислу, але відповідно до наміру законодавця, не розповсюдила на хірурга дію цієї статті[31].

Школа «вільного права» діяла згідно з деякими сторонами правової дійсності, з творчим характером тлумачення і застосуванням абстрактних правових норм до конкретних життєвих фактів, з тим, що законодавець не в силі передбачити всіх моментів правового регулювання, з відомим відставанням права від життя. З факту, що тлумачення має суб'єктивний характер, що суддя здебільшого займається правотворчістю (у разі прогалин) представники «руху вільного права» висувають вимоги офіційно визнати за суддями право із законодавцем займатися правотворчістю. Викладаючи програму «руху вільного права», І. Штейнберг зазначає, що вона потребує, по-перше, щоб суддя підкорявся закону лише у разі, коли останній ясно дає відповідь на питання, які виникають в процесі вирішення справи; по-друге, щоб судді було дозволено самостійне створення норм у випадку прогалин в законі. Стампе вважав, що у разі масового лиха від застосування шкідливого закону тощо судді має бути надане право змінювати закон[32].

вернуться

23

Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: навч. посібник / В. С. Макарчук. — Вид. 4-те, доп. — К.: Атіка, 2004. — С. 234.

вернуться

24

Люблинский П. И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П. И. Люблинский; под редакцией и с предисловием В. А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — С. 103–104.

вернуться

25

Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 183.

вернуться

26

Там же. — С. 178.

вернуться

27

Люблинский П. И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П. И. Люблинский; под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — С. 99.

вернуться

28

Шаргородский М. Д. Избранные труды по уголовному праву / М. Д. Шаргородский. — СПб.: Юридический Центр Пресс, 2003. — С. 188.

вернуться

29

Там же. — С. 188.

вернуться

30

Скоткіна В. П. Бекон Френсіс / В. П. Скоткіна, О. В. Картунов // Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енциклопедія, 1998. — Т. 1. — С. 217.

вернуться

31

Люблинский П. И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П. И. Люблинский; под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — С. 107.

вернуться

32

Черданцев А. Ф. Вопросы толкования советского права / А. Ф. Черданцев. — Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. — С. 12–13.