"Дуже просто"… Згадавши про ці легковажні слова, які ледве не вихопилися у нього вголос, Олесь відчув ніяковість. Та де ж там «просто»? Навпаки, надзвичайно складно, так складно, що ніхто, крім Ернана Раміро, досі й гадки не мав про таке! А він, Сивий Капітан, не тільки відкрив це, але й здійснив, втілив у своєму справді чудесному "Люцифері".
Повернувшись до Марти, Олесь мовив:
— Ну, тепер ти сама бачиш, що Валенто Клаудо мав рацію: ми встигнемо. І Капітан таки виконає свою обіцянку! Ти бачиш, Марто, він справді все може. Хіба не так? Він допоможе твоєму батькові, він врятує його, я певен цього!
Марта уже опанувала себе після першого захоплення польотом «Люцифера». Очі її знов посумнішали. Вона тихо спитала:
— Але як? Навіть коли ми встигнемо… не запізнимося…
Дівчина не закінчила думки, надто вже страшною вона була. Та Олесь зрозумів.
— Встигнемо, Марто, це ж ясно. Що саме зробить Капітан, я, звісно, не знаю, але щось зробить таке, що вразить усіх. Недаремно ж «Люцифер» впаде на них прямо з неба!..
2. НОВЕ РІШЕННЯ ЕРНАНА РАМІРО
Ми вже знаємо, що так і сталося. «Люцифер», який спустився на тюремний двір Сан-Сальвадора прямо з неба, врятував Педро Дорілью, приголомшивши всіх своєю несподіваною появою.
Важко ушкоджений гранатою, «Люцифер», мов величезна брила, нависав над кам’яним двором, над завмерлим від страху натовпом фалангістів. На нерухоме тіло Хосе Френко, що лежало посеред двору, не дивився ніхто. Всі погляди були звернені на «Люцифер», на грізну машину, яка нерівними, наче судорожними рухами повільно підносилася вгору, все ще мов націлена передньою частиною вниз, на скам’янілу юрбу.
Що зробить Сивий Капітан, гнівний голос якого ще звучав у вухах кожного з тієї вже напівмертвої від жаху юрби? Вище і вище підіймався «Люцифер», потроху віддаляючись від двору. Може, він так і зникне, може, він нездатний через пошкодження застосувати свою зброю? Але чому ж він усе ще тримає під прицілом носової частини цей тричі проклятий кам’яний мішок, з якого немає виходу? Тремтячі й перелякані, фалангістські наймити почували себе приреченими. І все ж таки десь глибоко в душі у них ще ховалася надія: а може… може…
Даремні сподівання!
Всі вони встигли ще побачити застиглими осклілими очима, як з носової частини «Люцифера» одне за одним вилетіли в напрямі до них двоє чорних кілець. Потім сліпучий виблиск блакитного полум’я спалахнув на місці тих кілець. Але ніхто вже не встиг ні заплющити засліплені очі, ні почути гуркотливого вибуху, який струсонув кам’яні мури тюремного подвір’я в’язниці Сан-Сальвадор. Для тих, хто був у ньому, не існувало вже нічого.
А втомлений «Люцифер» поволі підіймався, хоч і з зусиллям, хоч і якимись ривками, над в’язницею, над її величезним кам’яним корпусом, всередині якого, там, де було неприступне тюремне подвір’я, клекотіло й вирувало полум’я, звивалися клуби чорного диму.
Вище й вище в небо, далі й далі від зловісного Сан-Сальвадора злітав поранений «Люцифер»; все ще покірно, хоч і з помітним зусиллям, здригаючись і наче стогнучи, він виконував те, чого вимагав від нього Сивий Капітан, який, зціпивши зуби, напружено вів його. Куди?
Цього не знав поки що навіть Валенто Клаудо, який вже з хвилину стояв біля дверей кабіни керування, не наважуючись відвернути увагу Капітана від апаратів. Хто-хто, а Валенто добре розумів, у якому складному і загрозливому становищі вони перебувають. Адже він щойно закінчив поверховий огляд тих пошкоджень, яких завдав «Люциферу» і його численним механізмам вибух гранати.
Нарешті Валенто Клаудо наважився:
— Капітане…
Ернан Раміро трохи повернув до нього бліде, напружене обличчя. Його гострі очі на мить спинилися на Клаудо. Тільки на одну мить, і потім знов Капітан перевів погляд вперед, у тому напрямі, куди летів «Люцифер». Але Валенто Клаудо не міг позбутися враження, що Капітан за цю мить наперед дізнався про все те, що він збирався розповісти.
— Доповідайте, Валенто. Я слухаю.
— Не дуже добре, Капітане, — обережно почав Валенто Клаудо.
— Це я знаю. Точніше.
— Розірвана оболонка корпусу. Пошкоджено систему електромагнітної завіси, вона не діє, Капітане.