Валенто спинився. Таку доповідь йому було дуже важко робити.
— Далі?
— Антигравітонна дія передньої частини також порушена. «Люцифер» тримається тільки дією заднього генератора.
— Так. Це збігається з показаннями індикаторів. Полагодити принаймні систему електромагнітної завіси на ходу можна? Ви з’ясували?
Валенто безпорадно розвів руками:
— Неможливо, Капітане. Надто велике пошкодження, вибухом вирвано цілі шари обмотки корпусу. Без бази не обійтися.
Він бачив, як ворухнулися зціплені щелепи Ернана Раміро.
— Велика пробоїна в оболонці, Валенто?
— Загалом близько квадратного метра, Капітане.
— Полагодити на ходу можна?
Валенто Клаудо помітно вагався. Нарешті він відповів:
— На ходу ні, Капітане. Пластира такого розміру в нас немає. Роботу треба провадити на землі.
— На землі? І дати себе при тому розстріляти? Так, Валенто? — Вперше за весь час розмови в голосі Ернана Раміро забриніло помітне роздратування.
Валенто знов розвів руками: він не мав відповіді, яка могла б задовольнити Капітана.
Настала пауза, довга й болісна. Капітан уперто дивився вперед, не знаходячи розради. Мовчав і Валенто, розуміючи, що він не може запропонувати ніякого виходу. Адже тільки на базі, тільки там можна полагодити ці серйозні пошкодження. Але…
Ернан Раміро порушив мовчання першим. І його слова були саме про те, про що не наважувався говорити Валенто Клаудо.
— З такою пробоїною «Люцифер» не може не тільки зануритися під воду, щоб дістатися бази, але й пливти по поверхні води. Значить, це виключено.
— Так, Капітане, — ствердив Валенто Клаудо те, що, як він знав, було найдошкульнішим в їх становищі.
— Лишається тільки посадка на землю, — продовжував Ернан Раміро. — Куди?
Під ними, далеко внизу, пливла земля фалангістської Іберії, і всюди на тій многострадальній землі на них могли чекати і, напевне, чекали пастки, розставлені поліцією і жандармерією. Опинитися на тій землі означало неминучу загибель, бо позбавлений електромагнітного захисту «Люцифер» був безпорадний проти нападу на нього. Та й залишатися надовго в повітрі також було небезпечно: перша-ліпша зустріч з якимсь літаком була б фатальною для «Люцифера». Адже тепер машина Ернана Раміро не мала ні електромагнітного захисту, ні потрібної маневреності…
Крім того, «Люцифер» зараз тримався в повітрі тільки за допомогою одного генератора антигравітонів, розміщеного в задній його частині. Цей генератор весь час приймав на себе подвійне навантаження і дуже розігрівався. Отже, він також міг вийти з ладу. Треба було якнайшвидше лагодити пошкоджений генератор, а для цього не обійтися без посадки на землю. Де?..
Де знайти такий шматок землі, таку бодай крихітну ділянку, де «Люцифер» зустрів би друзів, які стали б на його захист і оборону на час ремонту або хоч не виказали його? Немає таких друзів у «Люцифера», у Сивого Капітана, і навіть у самого Валенто Клаудо не стало їх за останній час. Гіркий досвід з Кристобалем Гомецом красномовно довів це…
І знов Валенто Клаудо мимоволі згадав про нічну зустріч Капітана з Фредо Вікторе.
"Капітане, Капітане, чи вірний ви шлях обрали? Чи не слід було прийняти пропозиції Фредо Вікторе? Ми ж лишаємося самі, самі серед незліченних ворогів!.." — ці слова готові були вже вихопитися в Валенто Клаудо. І знову він стримався, не зміг подолати вимог шанобливої дисципліни: не можна, не можна висловлювати якісь сумніви, докоряти чимось Капітанові, коли й без того йому тяжко, коли створилися такі складні, загрозливі умови!..
Валенто Клаудо мовчав. Мовчав і Сивий Капітан. Про що думала ця загадкова людина? Чи згадувалися їй трагічні сторінки далекого минулого, чи, навпаки, в уяві Капітана малювалося майбутнє? Чи розум його був зайнятий складним вирішенням питання про те, як і де дістати можливість полагодити пошкодження «Люцифера», щоб знову скеровувати його в бій проти запеклих ворогів?..
Мабуть, останнє, бо Ернан Раміро рішуче струсонув головою, мов відкидаючи непотрібні сумніви й роздуми. Його руки енергійно повернули штурвал керування. Сонце, яке досі лило своє вже гаряче проміння крізь правий ілюмінатор, наче стрибнуло назад, скоса зазирнуло ще раз до кабіни і зникло. «Люцифер», підкоряючись Капітанові, круто повернув на північ.
Майже звичайним своїм урівноваженим голосом — хіба тільки, що дзвеніла в ньому все ж таки якась неприродна напруженість! — Ернан Раміро наказав, повертаючись до Валенто Клаудо: