— Наближаємось до центральної частини, пане особливо уповноважений, — тихо мовив шофер, не повертаючи голови.
Ліс попереду наче враз порідшав. Між деревами ясно видно було велику галявину. А на ній… на ній стояв сіро-зелений «Люцифер»! Так, так, це він, помилки не може бути, бо ж його не можна не впізнати одразу!
Всюдихід зовсім уповільнив хід. Хуанес відчув, як позаду нього важко дихає Хосе Френко. Ще кілька секунд — і детектив поклав руку на плече шофера.
— Стоп! — ледве чутно наказав він, наче побоюючись, що його можуть почути на загадковій машині Сивого Капітана.
Велетенська, довгаста, вона, здавалось, лежала на траві, немов, у неї зовсім не було коліс. Двоє людей у комбінезонах поралися біля передньої її частини. Ще один сидів на землі. Мігель Хуанес не зводив погляду з машини.
Раптом люди в комбінезонах випросталися, ніби прислухаючись, і одразу ж підбігли до драбинки, що вела до відчинених дверей «Люцифера», піднялися нею і зникли всередині. Той, що сидів на землі, за якусь хвилинку теж підвівся й пішов за іншими. Драбинка наче сама вскочила всередину машини, і двері зачинилися, немов засунулися. Перед очима Хуанеса лише тьмяно виблискувала матова поверхня «Люцифера». Помітили! Ну, тепер це байдуже, все йде гаразд!
Мігель Хуанес озирнувся. Його зіркий погляд помітив кілька груп солдатів, озброєних важкими кулеметами. З «Люцифера» їх, безумовно, не було видно, бо вони ховалися за деревами. Добре, дії розгортаються точно за планом. «Люцифер» нікуди не вислизне з пастки!
Хуанес навмисно перечекав ще хвилину, стримуючи нервове збудження. Ось він перед ним, орден Білого Орла, нагорода і слава людини, яка знешкодила злочинного Сивого Капітана! Тепер потрібні цілковитий спокій і витримка. Треба вжити всіх заходів для того, щоб виконати волю каудільйо і взяти «Люцифер» непошкодженим. Та коли в цього Сивого Капітана залишилася хоч малесенька частинка розуму, він мусить, мусить зрозуміти, що в нього нема іншого виходу, ніж покірно здатися. Слід тільки все йому розтлумачити, довести, що він у пастці.
Нахилившись до мікрофона радіостанції, Мігель Хуанес неголосно наказав:
— Тримати всі сили напоготові! Починаю переговори.
Він знав, що це його розпорядження прийняте всіма інспекторами, які керують загонами. Курок зброї зведено, тепер досить одного його слова, щоб та зброя почала діяти.
Особливо уповноважений вийшов з усюдихода і рушив уперед, до «Люцифера», який не подавав ніяких ознак життя. Мігель Хуанес не ховався. Він ішов, не виймаючи рук з кишень плаща.
Він ішов, майже фізично відчуваючи на собі погляди десятків очей — і його вірного Хосе Френко, і шофера всюдихода, і солдатів, що виглядали з-за дерев. Усі ці люди дивляться на нього, вони захоплені мужністю і відвагою Хуанеса, який, не виймаючи рук з кишень, спокійно наближається до страшного «Люцифера». Дурні! Вони не вміють логічно міркувати, як робить це він, славетний Мігель! Адже людина, яка розмовляє так, як цей Сивий Капітан говорив по телефону з начальником поліції, напевне належить до категорії так званих інтелігентів; він просто не зможе заподіяти шкоди тому, хто отак спокійно йде до нього. Це ж цілком ясно!
А втім, звісно, певна обережність не завадить. Мігель Хуанес спинився, не доходячи до «Люцифера» кроків із двадцять.
Він ще раз оглянув загадковий автомобіль. Тепер, зблизька, «Люцифер», який усе ще стояв нерухомо, наче завмер, здавався ще більш важким і неповоротким.
Мігель Хуанес нарешті вийняв руки з кишень плаща. Він підніс їх, склавши рупором, до рота і гучно прокричав:
— Гей, там, на «Люцифері»! Слухайте! Ви чуєте мене?
На кілька секунд запала тиша. її порушувало тільки щебетання безтурботних лісових пташок. Потім на даху таємничого велетенського автомобіля з’явилася якась чорна округла річ, що нагадувала плескатий гучномовець. З «Люцифера» раптом залунав голос. І Мігель Хуанес здригнувся, вражений: це був знайомий йому мужній голос Сивого Капітана. Цього детектив ніяк не чекав. Як міг опинитися тут Сивий Капітан? Як він дістався з столиці до середини Фонтівероса, коли поліцейські застави не пропускали сюди жодної людини?..
Та міркувати з цього приводу не було часу. Зрештою, зараз це не змінює становища.
— Я слухаю, — чітко пролунав голос з «Люцифера». — Чого вам треба тут?