— А ви, Ржегаку, що, останнім будете? — спитав Достал слатінського війта.
— А чого пхатися, місця вистачить,— спокійно відказав Ржегак, примруживши очі.
— Підписано! — гукнув за кілька хвилин Нівлт і, взявши папір, прочитав, що всі присутні словом і рукою обіцяють вірно й несхитно стояти за права пригнобленого поспільства. Той, чиє прізвище зачитувалося, виходив уперед і подавав Рихетському руку. Так зробили один за одним усі.
Знадвору долетів кінський тупіт. Обернувшись до воріт, селяни побачили даму на гарному білому коні, поруч якої їхав верхівець у темно-червоному, гаптованому золотом оксамитовому каптані.
— То князева сестра.
— А чоловік?..
— Якийсь гість... їх буцімто має з’їхатись у замок багато, якесь свято вряджають.
— Діждемося й ми свята! — докинув Їржик.
— Дивіться, он він і сам!
Показався князь, що трохи віддалік за сестрою повільно їхав шляхом до лісу в супроводі камердинера.
— З прогулянки їдуть. Але ж подивіться, на що він звівся!
Обличчя князя було бліде, змарніле.
— Цей навряд чи вдержався б на коні, якби стрівся з вами в бою, Салаквардо,— мовив один із селян.
11. Буря
Земля заклякла, випав сніг. У замку було тихо. Свято, до якого стільки готувались, не відбулося. Спокою Находських лісів не розбудив веселий гук рогів, гавкіт собак та крики ловців; гості не з’їхалися. Князь занедужав, не міг вийти надвір, тинявся покоями понурий, кволий, знуджений. Про від’їзд до шумної столиці годі було й думати.
Нудно, невесело було в пишних залах стародавньої оселі панів Сміржицьких. Правда, незабаром дещо трохи розбуркало князя, розігнало його нудьгу. Але це була не зваблива усмішка панни Зале, славної балерини. Пролунав голос могутній і страшний — голос народу.
«Регулятивум» розтривожив селян. По всій окрузі говорили про нього, розбирали і сяк і так, особливо примітку. Прислухалися, як тлумачать грамоту війти, поважані по селах люди. Скрізь помітно було незвичайний рух, якийсь глухий шум, немов роїння бджіл, немов вітер — провісник бурі. Тяжкий гніт, ошукана надія, потім часткова пільга — все це збурило народ. Досить було тільки подати знак, трохи підштовхнути — і буря знялася б. Тупий спокій і покора зникли, а де ще й лишались, то мали потонути в потоці загального обурення. Розмови, чутки дедалі ширились. Давно спокійна, мертва гладінь народного моря захвилювала.
Тепер Їржик Скалак мало ходив по селах із своїми цимбалами. Його часто можна було побачити на дорозі, що вела зі Ртині до Махова; він був зв’язковим між Рихетським і Досталом. Стара рихта — селянський «штаб» — ожила. Туди стали частіше заходити люди з довколишніх сіл; погомонівши, пошептавшися з господарем, вони зникали. Шумніше стало і в заїздах та корчмах. І там тільки й мови було, що про підмінену грамоту.
— Та, справжня, з золотим підписом цісаревої, лежить схована в замку, пани її сховали!
— Аякже, віддадуть вони її!
— Це ж однаково, що сказати: «Не ходіть уже на панщину, й ми над вами більш не пани».
— Сто сот крот, діждеш від них! Але ж це крадіж, грабунок!
— Дарма, візьмемо своє самі!
Невдовзі на рихті відбувалася друга нарада. Розходячись, люди тисли один одному руки зі словами:
— До побачення перед замком!
Після цієї наради по селах Находщини розійшлися писані од руки грамотки. Війти передавали їх із хати в хату. В них писалося:
«1. Хай ніхто не важиться виходити на панщину чи то за платню, чи то без неї.
2. Хай кожен запасеться хлібом на три дні й чекає напоготові й удень і вночі.
3. Почувши дзвін на сполох, хай усі сходяться на цей знак.
4. Хто покине свою оселю й сховається, того грабувати й палити».
На Поличчині ті грамотки розповсюджував Достал.
— Гей, на панів! — уже кричав дехто.
— Господи, до чого воно йдеться?..— жахалися полохливіші та жінки.
— Підемо добувати указа з золотим підписом! — гомоніли люди, маючи на увазі справжній указ, котрий нібито цісарева підписала золотом.— Урвалася панщина!
І знову бриніли цимбали, а Їржик співав:
Так кінчалася його пісня. Личину свою він уже міг скинути.
Наче на крилах летів «Сільський отченаш» із новим кінцем од села до села. Люди кидали роботу, вже й за чарку бралися на радощах:
— Агей, браття! Вільні будемо!