— Стійте! — вигукнула Лідка.— Невже ви своєї дитини не соромитесь?
— Ах ти ж, вивірко! — розпалений економ рвонувся до дівчини, та вона знов одскочила.— Ти від мене не втечеш!
Та незчувся він, як Лідка схопила з колиски дитину й підняла її над головою.
— Чуєте, назад, а то...
Немовля заплакало.
— Віддай дитину, бо я тобі...
— Одійдіть!
— Ти мені будеш перечити, хамко? Віддай дитину! — загорлав розлючений економ, кинувся до дівчини й став видирати в неї свого синочка. Мале кричало, аж заходилось; Лідка пустила його з рук, боячись якось увередити. Батько в нестямній люті кинув дитя на постіль, а сам погнався за нянькою — покарати її. Лідка метнулась до дверей — вони були замкнені; тоді назад до вікна — хазяїн за нею. Раптом знадвору почувся якийсь гамір, мовби наближався великий натовп. Економ застиг на місці й став прислухатись, вирячивши очі й роззявивши рота. Галас наближався, а собаки не гавкали. Що воно таке?.. От уже кроки почулися в коридорі й зупинилися перед його помешканням. Чути було багато голосів; економ розрізнив голос старої шафарки:
— Ні, не тут, отам він.
— Тут він! Тут! — крикнула Лідка.
— А, бунт! Зрада! — ревнув економ і сікнувся до дверей, але гомін чувся уже зовсім близько. Лишалося тільки вікно. Дитина кричала, за дверима гули голоси, хтось уже гатив у двері. А здалеку, мов буря, насував новий гук.
— Затримай його, Лідко! Не дайся, ми вже йдемо! — гукала шафарка.
Економ опам’ятався..
— А, от як ви! — просичав він і підбіг до вікна, щоб вискочити надвір.
— Назад! — крикнула Лідка, силкуючись затримати його.— Висадіть двері! Він хоче втекти!
На двері посипались важкі удари. Економ, очманівши від страху, накинувся на няньку. Завзята дівчина не змогла довго опиратися розлюченому здоровилові. Важкий його кулак упав на Лідчину голову, і вона, непритомна, звалилась додолу. Забряжчало скло, економ вискочив у вікно й зник.
За брамою розлігся протяглий громовий крик. Юрма повсталих селян спинилася перед Плговським фільварком. Облягати його й брати приступом не довелося, Їржик давно вже через стару шафарку порозумівся з челяддю. Брама розчинилася. Червоне світло смолоскипів упало на засніжений двір і на будівлі. У світлі тому показався Балтазар на коні, а за ним із гучним криком валив, мов повінь, весь натовп.
— Оконома! Оконома! Кровопивця дайте нам! — кричали люди.
— Задушити його, звірюку! — почувся голос старого селянина, що мчав до економових покоїв, мов юнак. Та його випередив Їржик — він поспішав до своєї Лідки. В сінях Скалак набіг на стару шафарку.
— Де вона? — зірвалося з його уст.
— Он там!
Скалак влетів у кімнату, на яку показала йому шафарка. На підлозі біля вікна лежала Лідка. Коло неї вже поралось, намагаючись одволати її, кілька дворачок. Юнак несамовито скрикнув і впав навколішки біля дівчини, кличучи її на ймення.
Лідушка розплющила очі. Над нею вже схилився й старий дядечко в білому вояцькому плащі, гладив її, називав ласкавими словами. Дівчину перенесли на ліжко. У дворі тим часом стояв грізний крик і гамір, блудними вогнями мигали смолоскипи. Люди бігали по всьому двору й по дому, горлаючи, перекидали й трощили все економове та панське.
— Оконома! Оконома! — лунали дикі покрики.
До кімнати, де сиділа на ліжку Лідушка, вбіг старий селянин.
— Оконома! Де він, звірюка!? А, осьде його щеня!— розкричався він, мов несамовитий.— Давайте його сюди! Татко втік, то давайте синка! В нас же забирають синів, то давайте його сюди!
Дворачка скам’яніла зі страху.
— Не чіпайте дитини! — зойкнула Лідка.
— Стійте, діду! — гримнув Балтазар.— Це пискля нічого вам не зробило.
— Ха-ха-ха, захищайте панське поріддя! Годуйте його!
— Дитини не руште ані пальцем!
— Дайте мені оконома!
— Ходімо, я вам його дам!— озвався Їржик.— Дядьку Балтазаре, побудьте поки що тут, я пришлю Єніка, нехай одведе Лідушку на Мартинівський хутір.— І вибіг за двері.