Селяни трощили, де що запопали. Один знайшов у економових покоях кілька пляшок вина; побачивши те, люди кинулися до склепів, виламали двері, позабирали там усі напої, викотили барило пива, і почався дикий бенкет. По переходах при світлі скіпок та ліхтарів, у покоях — повсюди пили, галасували, співали.
Їржик знайшов Єніка на чолі юрми, що обшукувала двір.
— Ось під вікном Слід, де він вискочив. Побіг до задньої хвіртки, але там уже затоптано,— сказав молодий селянин.
— У поле побіг, не до замка! — закричав дід.— Доженемо! — І щодуху помчав до хвіртки.
Молодий Скалак послав Єніка до Лідушки, а сам подався хвірткою в поле. Незабаром за ним слідом біг уже й Балтазар із кількома чоловіками. У старого драгуна в руці блищала гола шабля. Попереду видно було старого селянина з П. Нахиливши голову, він біг снігом навпростець по економовому сліду: зійшов місяць, і на снігу видно було глибокі сліди чоловічих ніг, що вели просто в поле. От Їржик спинився й показав рукою в бік невисокого крутого схилку, над яким чорнів лісок.
— Онде! Он! То він! — вигукнув юнак і припустив швидше, випередивши діда.— До лісу хоче, а попід лісом до замка! Стривай, однаково не втечеш!
Погоня пустилася бігом. Бігти глибоким слідом було важко, ноги грузли, усі повпрівали, піт котився по обличчях. Далеко попереду біг Їржик, за ним дід, що йому жадоба помсти додала юнацької сили. Економові теж було нелегко втікати: схил був крутий, а спуститись і бігти низом він уже не наважувався. Раз по раз він провалювався в замет або сповзав назад. До лісу було ще далеченько. А ззаду вже долітали голоси погоні.
— Цього разу вже не вислизнеш, як на «Скелі»! — кричав Їржик.
— І Салакварда вже йде! — глузливо вигукнув Балтазар. А потім додав іще: — Ну, як, прийде депутація?
То він натякав на економову посмішку тоді, в замку, як Уждяна вели до цюпи.
Втікач наближався до лісу, пнувся до кущів, хапаючись за які легше було б видертись нагору. От він дістав рукою гілляку, підтягся... Внизу радісно скрикнули: економ знов посковзнувся й покотився схилом. Однак йому пощастило зачепитися за самотній кущ; він підвівся й повернувся, щоб знову кинутись навтьоки.
— Стій! — дужим голосом гукнув Їржик, що вже був недалеко. Щоки його горіли від швидкого бігу, очі блищали.
— Постривай іще, хаме сільський! — ревнув економ і підняв праву руку. Салакварда побачив спалах, у нічній тиші прогримів постріл, і Їржик упав на сніг. Селяни підбігли до нього.
— Доганяйте! Доганяйте! — кричав молодий Скалак. Сніг біля його плеча забарвився кров’ю.
Старий драгун дико скрикнув і стрілою помчав за втікачем. Білий плащ маяв за його спиною; важко було повірити, що то біжить старий, відслужений вояк. Ударив другий постріл.
— От тобі, маєш! — видихнув із себе Балтазар і зупинився. Темної постаті втікача вже не було видно: економ звалився в сніг. Балтазар, одвернувшись, запхав за пояс старого драгунського пістоля і хотів був бігти назад до Їржика, але той уже наближався сам, підтримуваний двома селянами.
— Я хочу його побачити, — сказав юнак.— Дай вам, боже, здоров’я, дядьку,— подякував він драгунові.
Селяни обступили економа. Той лежав на снігу, забарвленому кров’ю, що струміла з рани. Побачивши над собою темні постаті хлопів, він заскиглив, звився в корчах, захарчав, кров линула йому з уст; потім тіпнувся кілька разів і стих.
— Здох, як собака! — буркнув сивий дід, дивлячись на трупа свого кривдника.
— Добре вцілив! — сказав Балтазар, нахиляючись над трупом.— А що тобі, Їржику?
— Та нічого, пусте, — тихо відказав зблідлий Скалак.
— Хто ж його знав, що в нього пістоль...
Вправною рукою Балтазар нашвидкуруч перев’язав Їржикові рану на правому плечі.
— Гайда на фільварок, там уже зробимо як слід.
— А з цим що? — спитав один із селян.
— А що з ним, нехай дубіє! — відказав дід.
Люди пішли назад. Балтазар підтримував Їржика.
Місяць світив їм на дорогу й у посиніле обличчя забитого економа.
У дворі Їржик зразу ж спитав про Лідушку.
— Поїхала з Єніком, їм сани запрягли.
Скалак зітхнув із полегкістю. Його поклали на економове ліжко. Балтазар, розказавши старій шафарці, що треба приготувати для рани, сів біля пораненого юнака.
— Отже, знову кров. Але він перший її пролив,— міркував старий.
— Невеселий початок, дядьку, — мовив Їржик.
— Чи ж ти зможеш устати?
— Хоч і зараз. До штабу гінця послали?
Балтазар, підкликавши одного селянина, спитав, чи поїхав хто у Ртиню.