— Так, як ви й веліли. Взяв доброго коня; вже він, певно, й там. Все, як було, розповість і перекаже, щоб зранку були біля замка. Ми знаємо, що ртинські були напоготові й вирушили після півночі.
У дворі розлігся гучний зик. То старий хлоп ознаймив п’яній юрмі, що сталося з економом. Люди радісно загули.
12. «Пляма на короні»
Тієї ночі навряд чи спав хто-небудь у Находській окрузі. Щойно стихав дзвін на сполох в одному селі, як уже лунав у сусідньому. Так і летів той тужливий дзвін од села до села, піднімаючи всіх. Люди, що бували на нарадах у «штабі» й знали все, зразу вставали й скликали народ. Селяни збігалися, щоб іти по свою волю та по її запоруку — указ. Багато оспалих та лінивих вагались, ховалися, але їх примушували йти з усіма. Хто ж опирався, того часом і громили. Люди збирались юрмами й простували до Находського замка.
Дорогою од Слатіни до Находа сунув перед світом гурт селян, що налічував душ понад триста. На чолі їхали верхи війти з Гавловиць, Маршова й Лібнєтова. Між гавловицьким і маршовським тюпав, понуривши голову, якийсь чоловік. Люди йшли не лавами, а як кому заманеться, в морозному світанковому повітрі далеко розлягалися покрики й гомін. Передні говорили про чоловіка, що йшов, наче бранець, між кіньми; то був слатінський війт Вацлав Ржегак. Його узивали зрадником. Свого часу Їржик та Достал застерегли Рихетського, і той доручив Бартоневі стежити за ним. Таким чином на рихті стало відомо, що він никає до замка: хитрого лиса перехитрили. Коли всі збиралися в похід на замок, Ржегак сховався, але його знайшли. Розлючені селяни, виливаючи свій гнів і зненависть, іще вдома змолотили його, а тепер вели, як злочинця. Його мав судити «генерал» Рихетський з іншими війтами перед очима всього народу.
Юрма вже минула Лготки. Показався хрест, що стояв недалеко від замка. Біля хреста вершники спинили коней.
— Ми, видно, перші,— мовив гавловицький війт.— А мусили б уже посходитись... Чш-ш, пане-брате... чуєш? Тихо, люди! Увага!
Здалеку донесло стоголосий гук.
— Уже йдуть! Це ртинські!
— Чуєш, війте Ржегаку? Ідуть люди, й ніхто з них не ховався. Бо в них війт не такий, як ти в нас був! — напосівся на свого війта один халупник, що стояв поблизу.— Він із них так не знущається, як ти з нас! Тобі б, тварюко, окономом бути, ти б...— І вперіщив Ржегака дрючком.
— За податки гриз нас не згірш од панських посіпак,— докинув іще один і теж двічі вчистив його.
— А оце тобі, зраднику паскудний, за те, що хотів нас продати!
— Як панщини не буде, ходитимеш на неї сам! А от маєш завдаток!
Так сипались удари на змордованого Ржегака; він тільки щулився та ухилявся від дрючків.
Нарешті показався другий, багато більший гурт селян.
— Аге-е-ей! — кричали вони, і слатінські товариші відповіли таким же криком. То йшли костелецькі, ртинські, батньовицькі та трубійовські. Підійшовши, вони загледіли побитого Ржегака.
— А це що?
— Зрадник!
— Он яке діло!..
— Так ось йому й від нас!
І всі, хто міг доступитись, заходилися бити слатінського війта. Марно він просився та кричав, марно відбріхувався та зарікався; його жалібний голос потонув у галасі розгніваного люду й зрештою зовсім стих: Ржегак непритомний повалився на сніг під хрестом. Нівлт даремно силкувався стримати розлючених людей; вони втихомирились, тільки коли Ржегак упав.
Війти на конях з’їхались купкою, решта обступили їх довкола.
— Знаєте, люди добрі,— сказав Рихетський з коня,—що Плговський фільварок у наших руках? Уночі приїхав звідти гонець. Їржик Скалак і Уждян-Салакварда там.
— А оконом? — спитав хтось.
— Як гонець виїздив, його ще не знайшли, сховався десь. Але тепер уже, певно, злапали.
— Так нумо далі! На замок! — загули голоси.
Рихетський попросив уваги. Всі затихли, і «генерал» став тлумачити, що слід робити їм та як поводити себе. Застерігав, щоб, боронь боже, не бешкетували, нікого не кривдили.
— Ми йдемо по свою волю. Як дадуть нам її й потвердять писемно — добре; як же ні, то візьмемось за них по-іншому. А як ми кого-небудь покривдимо, то пани матимуть зачіпку, щоб повернути закон проти нас.
Вийнявши з нагрудної кишені аркуш паперу, він помахав ним над головою.
— Ось тут списано все, що нас гнітить і чого ми хочемо. Нам потрібна грамота, котра б скасовувала панщину й податки, поки все не буде вирішено у Відні.
Люди схвально загомоніли.
— От нехай сьогодні нам її підпишуть, а ні, то...
— Ходімо! Ходімо!