Незабаром показалася вежа старого замка. Здалеку почувся глухий гук, на пагорбі зачорніли тисячі людей, мов мурашня. Селяни знову загомоніли, розмахуючи над головами ломаками та довбнями.
Управитель цілу ніч не спав, а проте йому здавалося, що все це лиш моторошний сон. Він був немов громом прибитий. Хто б міг подумати, що ті самі хлопи, котрі так недавно тремтіли перед ним і слухалися кожного слова, так збунтуються проти своїх панів! І все-таки це була дійсність... У замку чути було дзвін на сполох, а вдосвіта за мурами розлігся протяглий громовий крик. Управитель із кількома урядовцями виліз на високу круглу вежу і, ховаючись за кам’яну колону галереї, оглянув засніжені пагорби довкола. На одному темніла юрма. Видно було кілька вершників, киї та ломаччя над головами. З другого боку, на іншому горбі — така сама картина. Унизу, в місті, вже попрокидалися, по майдану та вулицях бігали збентежені, налякані міщани.
Коли управитель зійшов униз, там його вже чекала звістка: Плговський фільварок захоплено, все в ньому сплюндровано, під лісом на снігу знайшли економа застреленого.
Управитель зблід; він не спромігся навіть вимовити «Лайдаки!».
Перший гурт селян уже підступив під замок, невдовзі за ним і другий, а трохи згодом на шляху зі Скалиці знову загуло — наближалася ще одна юрба. Перелякані міщани зачиняли крамниці та двері будинків. Навколо всього міста панував незвичайний рух, кишіли люди всякої подоби й у різному вбранні, однак усі сільські. Зимовий ранок будили їхні покрики та гомін. Селян усе прибувало й прибувало. Замок був уже оточений натовпом.
Навколо Рихетського зібралися війти всіх сіл, переважно на конях. Почалась рада: найперш, однак, відбувся суд. Судили слатінського війта Вацлава Ржегака. Дарма він виправдувався та присягався; його було висвідчено. Бартонь простежив кожен його крок. Розгнівані селяни хотіли покарати зрадника тілесною карою, та Рихетський не дав. Він запропонував накласти грошову пеню, на що погодились і всі. Потім обрано було депутацію до замка. На чолі її став Рихетський. Старий драгун також був поміж тими, що мали провадити переговори з управителем. На їхню вимогу їх впустили до замка. Лашек, відчиняючи, низенько вклонявся «панам хліборобам». Їржика серед них не було: рана та втрата крові нарешті звалили його. Вже біля самого Находа він мало не впав з коня; Салакварда, побачивши те, разом з іншими одніс юнака до найближчого дому, де його поклали на ліжко. Опритомнівши, він умовив Балтазара йти в замок, хоч старий хотів лишитися біля нього.
Управитель прийняв депутацію вельми ласкаво, однак заприсягся, що указу, якого вони вимагають, у замку нема і що такий взагалі не надходив; охоче відчинив шафу й подав книгу з указами. Рихетський довго переглядав її, але нічого не знайшов. Тоді Балтазар витяг князевого листа.
— Якщо указу нема, напишіть нам грамоту самі, от вам повноваження від князя.
Рихетський теж вийняв свій папір і прочитав проект угоди, яку мав підписати управитель. Той ужахнувся й став викручуватись та відмагатися, що, мовляв, сам не може цього зробити. Уждян тицькав йому під носа князів лист, та управитель усе одно не погоджувався. Селяни стали погрожувати, хотіли вже були йти, однак він, затримавши їх, почав торгуватись. Терпляче пояснював, що вони вимагають забагато, що від цього буде великий збиток панові. Нарешті почав просити, щоб ця угода була чинною тільки до прибуття королівської комісії. Рихетський, подумавши, вийшов зі своїми товаришами за двері порадитись.
— Щодо того указу, то я їм не вірю,— мовив один із війтів.— Певно, добре сховали.
— У Полицькому кляшторі теж його не віддали, сказали, нібито не одержували.
— А що то за комісія?
— Від цісарського двору; там на нашу руч стоять, тож не підуть проти нас. Пани муситимуть піддатись.
— А муситимуть, от побачите!
— Але що нам на це там скажуть? — спитав один, показуючи надвір, звідки долітав гомін натовпу.
— А ми їм розтлумачимо.
— Тільки спершу тут умовимося достотно, — сказав Рихетський.
Так і зробили. Управитель руками й ногами опирався повному скасуванню панщини. Сперечалися довго. Якби не розважливий Рихетський, то управителя, напевне, були б відлупцювали, зіпсувавши всі переговори. Але Нівлт зумів угамувати всіх, навіть Балтазара.
— Напишемо поки що угоду, а тоді прочитаємо всім людям та й побачимо, як вона їм здасться.