Було вже пізно, коли вони приїхали на «Скелю». З великою радістю привітали їх Бартоньова та Ванєк; усім полегшало на серці, коли вони зібралися в своїй старій хаті. І Балтазарове обличчя проясніло.
А вдосвіта перед Находським замком зупинився загін вершників. То були гусари Наундорфського полку.
Такий був початок селянської бурі, що її Марія-Терезія назвала плямою на своїй короні. Як на Находщині, так і повсюди селяни страждали у панському ярмі. Останній «регулятивум» та чутка, ніби пани приховали справжній указ про скасування панщини, збурили й без того неспокійний народ. Ледве гроза трохи втихла на Находщині, як знялася в сусідніх округах — Новомєстській та Опоченській — і ширилась, мов бурхлива пожежа, аж поки не розбурхалась на весь Градецький край. Подекуди вона розгорілася ще грізніш, ніж на Находщині. Селяни збиралися в один потік, силою множили свої лави і йшли од села до села, од гори до гори, зупиняючись на верхів’ях і кидаючи гучні поклики, немов хотіли підняти всю країну на повстання. В панських замках і фільварках тремтіли перед цими розгніваними юрмами, що мали за зброю лиш киї та ломаччя. Бунт розростався, до повсталих приставав усякий набрід, що шукав тільки грабунків, поживи. Не було одностайності, не було ватажка, котрий узяв би в руки розбушовану орду. То була повінь, бистрина, яка чим ширше розливалася з гучним ревом, тим більше тратила силу. Досить було абиякої перепони, щоб хвилі об неї розбилися. А до того повстанська ріка ще й розділилася. Один потік ринув через Подєбрадщину й несподівано скоро виплеснувся під Прагу.
Ця сліпа сила була приречена. Під Прагою душ півтораста селян схопили, з них чотирьох повішено: Йозефа Черного в Лібні, ще одного в Розтоках, третього перед Уєздською брамою, а четвертого — перед Вишеградською.
Не більш пощастило й тим, що пішли через Біджовську округу. В Хлумці була невелика військова залога, котра після недовгого бою, перемігши селян, загнала їх у ставок. Звідси й пішли сумні прислів’я: «Удалося, як хлопам під Хлумцем» і «З греблі та в став».
Небезпека минула; пани, вернувши собі владу, заходилися жорстоко карати своїх підданих. Знову наповнились панські темниці, прибуло роботи гайдукам та дозорцям — роздавати селянам «на сніданок» по п’ятдесят канчуків, «на обід» по двадцять п’ять та стільки ж «на добраніч».
У селянському війську, розбитому під Прагою та Хлумцем, небагато було находських. Ватажки повстання на Находщині ставили собі за мету тільки визволення люду від тяжкого ярма — панщини. А людей, котрих легко було підбити на всякий бешкет, настрашила звістка, що до замка прийшло військо.
Управитель заспокоївся. Військо прийшло — щоправда, трохи запізно, бо угода була підписана і в руках у селян, але все-таки прийшло. І пан директор вирішив, що дотримувати слова перед селянами не треба, бо ж вони, на його думку, допустилися великого злочину перед своїми панами.
Рихетський засмутився, почувши, що прибуло військо. Скоро йому принесли наказ, який він мав оголосити: «Кожного, хто чинитиме опір війську, буде схоплено, а в разі потреби й заколото чи застрелено на місці».
— Ой, біда... Тепер поставлять у нас жовнірів по селах! — зітхнув він. Дружина в тривозі зачала просити його, щоб він утікав, бо пани його, напевне, без кари не залишать.
— І не подумаю,— відповів одважний війт. — Ніякого беззаконня я не чинив, грамота у мене в руках. Вони, певне, просто бояться дальшої колотнечі. Але Уждянові тут лишатися небезпечно: він же їм оконома застрелив, цього йому не подарують. Піду на «Скелю».
13. Salva guardia в останньому бою
Балтазар глибоко замислився, взнавши, що до замка прибули гусари. Коли війт оголосив йому наказ, старий драгун вилаявся:
— Отак-то вони дотримують слова!
Їржикові й Лідці він не сказав нічого.
Рана молодого Скалака була досить небезпечна: тут ізнову придався досвід старої Бартоньової. Онука її дбайливо доглядала свого нареченого, сиділа біля нього ночами, сповнена тривоги й ніжності. Як і давніше, похмурими зимовими днями й довгими вечорами читала слабому братську біблію. Підсідав до них і господар, як перше, однак видно було, що він не чує Лідчиного читання: неспокійні думи обсідали його. Чутки про бурю, яка розбуялася в краї, доходили й на «Скелю».
Невдовзі завітав до них якось над обід Рихетський. Усі радо привітали його, тільки Балтазар здогадався, що ртинський війт прийшов неспроста. У коморі Нівлт поділився з господарем своїми побоюваннями.