Повстання в романі, як того вимагала історична правда, кінчається поразкою, і Їрасек добре розуміє, що інакше тоді й не могло бути. А проте й він почасти поділяє наївну віру селян якщо не в спроможність цісарської влади дати згори краще життя трудовому людові, то хоч у добрі наміри Марії-Терезії та Йосифа II. Протиставляючи егоїстичній політиці поміщиків монаршу «турботу про загальне добро», він переоцінює освічений обсолютизм. Насправді далекогляднішим за своїх вельмож владарям Священної Римської імперії йшлося про власні інтереси, про те, щоб зберегти панування: щоб не відставати безнадійно від інших європейських держав, треба було розчистити шлях капіталізмові, промисловому розвитку, який потребував вільних робочих рук.
Незважаючи на весь трагізм фіналу — розгром повстання, переслідування бунтарів, загибель старого Балтазара,— «Скалаки» сповнені оптимізму, віри в народ. Боротьба й страждання не пропали марно, ярмо панщини полегшало, тріснуло. І не вмерла надія на майбутнє. «Святе діло переможе! Справедливої речі ніхто не здужає в землю втоптати! — повторює Їржик Скалак своїм дітям передсмертні слова старого Уждяна,— Люди будуть рівні й вольні; може, ви цього дочекаєтесь».
Юрій Лісняк
