Ґабріель Ґарсія Маркес
Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
7 • Передмова
19 • Від редактора
25 • Президентський голяр
28 • Тема для теми
31 • Поясненна помилка
34 • Убивця самотніх сердець
37 • Смерть — дама непунктуальна
40 • Химерне ідолопоклонство в Ла-Сьєрпе
50 • Чоловік приходить у дощ
55 • Дім родини Буендія
58 • Літературщина
60 • Провісники
62 • Листоноша дзвонить тисячу разів
69 • Тигр з Аракатаки
71 • Й. С. їде на відпочинок
76 • Скандал сторіччя
143 • Жінки, що зникають в Парижі, опиняються в Каракасі?
148 • «Я побував в Угорщині»
156 • Найчудовніший на світі рік
175 • Лиш дванадцять годин на його порятунок
188 • 6 червня 1958 року: Каракас без води
197 • Злигодні письменника
201 • Не спадає на думку жодна назва
211 • Сандіністський удар. Хроніка нападу на «дім свиней»
225 • Кубинці перед лицем блокади
237 • Примара Нобелівської премії
243 • Бездротова телепатія
247 • Нове найстаріше на світі ремесло
251 • Так, туга і далі є такою ж, як була
255 • Страшна оповідка для новорічної ночі
259 • Магічні Кариби
264 • Поезія — доступна дітям
267 • Ріка життя
272 • «Марія, серденько моє»
276 • Немов заблудлі душі
280 • Ще трохи про літературу і дійсність
285 • Мій особистий Гемінґвей
291 • Привиди доріг
295 • Богота 1947 року
299 • «Дорожні байки»
303 • Моє інше «я»
308 • Бідні добрі перекладачі
313 • Літак сплячої красуні
318 • Потрібен письменник
322 • Обреґон, або несамовите покликання
326 • Література без страждань
330 • З Парижа — з любов’ю
334 • Повернення в Мехіко
338 • Гаразд, поговорімо про літературу
342 • Ота дошка новин
347 • Повернення до зародка
351 • Як написати роман?
Передмова
Світ визнає Ґабріеля Ґарсію Маркеса як непересічного романіста: любого творця полковника Авреліано Буендіа і Макондо, епічного кохання Ферміни Даси і Флорентіно Аріси, смерті Сантьяґо Насара і страхітливого та одинокого диктатора з «Осені патріарха». За все це його за життя удостоїли найвищої відзнаки літератора, Нобелівської премії, і вся Латинська Америка тріумфувала, побачивши «одного з шістнадцяти синів телеграфіста з Аракатаки» на церемонії її вручення в присутності королівської родини Швеції.
Ґабо (під таким ласкавим ім’ям його знає весь іспаномовний світ) відомий також як друг і повірник Фіделя Кастро та Білла Клінтона, а ще Кортасара, Фуентеса та інших їхніх колег по буму; а також як чоловік Мерседес Барчі і батько двох синів, Ґонсало і Родріґо. Коли у 2014 році, у віці вісімдесяти семи років, він помер, на похорон, церемонія якого відбулась у гарному Палаці красних мистецтв в Мехіко, столиці країни його проживання, прийшли усі. І коли Хуан Мануель Сантос, на той час президент Колумбії, його батьківщини, назвав його найвидатнішим колумбійцем всіх часів, ніхто не взяв це під сумнів.
Та, крім усього цього, Ґабо був газетярем; журналістика в певному сенсі була його першим коханням і, як усі перші кохання, найтривкішим. Ця професія стала його першою опорою як письменника, і він це завжди пам’ятав; його замилування журналістикою було таким, що якось він, з характерною для нього піднесеністю, заявив, що вона є «найкращим на світі ремеслом».
Цю гіперболу породило почуття поваги і любові до професії, яку він зробив своєю в той самий час, коли робив свої перші кроки як письменник. У 1947 році, на першому році навчання в Національному університеті в Боготі, Ґабо опублікував свої перші оповідання в часописі «Ель Експектадор». Він хотів стати письменником, але вступив на факультет права, щоб догодити батькові.
Політичне насильство різко увірвалось в життя Ґабо в квітні 1948 року, коли вбивство харизматичного ліберального лідера Хорхе Ельєсера Ґайтана спровокувало кількаденне народне заворушення. Під час колотнечі, яку пам’ятають як «Боготасо», студентський гуртожиток Ґабо згорів, а сам університет було зачинено sine die. Це стало початком громадянської війни (названої «Ля Віоленсія») між лібералами і консерваторами, яка тривала десять років і забрала життя 200 тисяч людей.