І рівно тоді, коли від ночі пропажі минув рік, якийсь експерт у вимогах і невдоволеннях Ісусика вимислив рятівний засіб; він сказав, що Ісусик бажає великого бою биків.
Скотарі з цілої округи посприяли грошима, неприрученою худобою і п’ятьма днями оплачуваної відпустки для своїх пеонів. Свято було найбільш багатолюдним, яскравим і шумним з усіх, які пам’ятають у Ла-Сьєрпе, та п’ять днів минули, а Ісусик не з’явився. На ранок після останньої ночі, коли пеони верталися до своєї роботи, а фанатики округи вигадували нові засоби і чудернацькі епітимії для того, аби Ісусик з’явився; якась жінка, що проходила за шість ліг від садка, знайшла чорного чоловічка, що валявся посеред дороги. У подвір’ї найближчого будинку розвели багаття і кинули в нього фігурку. Коли вогонь погас, ідол лежав собі там, бездоганний в своїй цілісності справжнього Ісусика.
Приватна власність Ісусика
Таким був початок особистих багатств Ісусика. Господар саду передав йому свої права — за умови, що земельна ділянка буде вважатися особистим майном фігури, а не її власника. Відтоді Ісусик отримує від своїх вірних голови худоби і землі з доброю пашею і протічною водою. Звісно, що управителем цього майна є власник ідола. Та нині не можна вказати йому на відхилення в управлінні господарством. У такий спосіб Ісусик є хазяїном саду, двох домів і дбайливо доглянутого пасовиська, на якому пасуться корови, воли, коні та мули, позначені його власним тавром. Це щось подібне до того, що відбувається з Христом із міста Сан-Беніто, проти якого кілька років тому провадили слідство через крадіж худоби, бо з’явилася чужа худоба, позначена його тавром.
Чування у Ла-Сьєрпе
Господині в Ла-Сьєрпе йдуть на закупи щоразу, коли хтось вмирає. Чування є осереддям комерційної і соціальної активності округи, мешканці якої не мають іншої нагоди зустрітися, зібратись і розважитись, ніж та, яку їм несподівано дає смерть знайомого. Тому чування є яскравим і шумним балаганним видовищем, де найменш важливим, випадковим і анекдотичним є мрець.
Коли в Ла-Сьєрпе вмирає людина, дві інші вирушають у протилежні боки: одна — до Ґваріпи, щоб купити труну, інша — у болота, аби рознести новину. Приготування в домі починаються з прибирання подвір’я і збирання усіх предметів, які можуть тієї ночі і ще у вісім наступних створювати перепони для вільного руху гостей. У найдальшому кутку, де він не перешкоджатиме і де менше заважатиме, при самій землі лежить померлий, покладений на дві дошки. Люди починають сходитись надвечір. Йдуть просто у двір і ставлять при паркані лавки з витребеньками, смажениною, дешевими натираннями, гасом, сірниками. Смерком подвір’я перетворюється на сільський базар, в центрі якого стоїть велетенський чан, наповнений по вінця горілкою, яку женуть в окрузі, а в ньому плавають численні невеличкі ковшики, зроблені із зелених гарбузів. Цей чан і мрець як привід — єдині внески родини.
Школа любові
По один бік двору, за найбільшим столом, збираються молоді дівчата, щоб скручувати листя тютюну. Не всі, а тільки ті, що прагнуть знайти чоловіка. Ті, котрі воліють наразі займатись чимось менш ризикованим, на чуванні можуть робити все, що схочуть, тільки не скручувати тютюн. Хоча, загалом, дівчата, які не прагнуть знайти чоловіка, не ходять на гульбища.
Для чоловіків, які прагнуть знайти жінку, також є окреме місце — біля кавового млинка. Жінки Ла-Сьєрпе відчувають незборимий потяг — цілком ординарний, але також дуже символічний — до чоловіків, які здатні напрочуд швидко змолоти величезну кількість кави. Учасники того виснажливого конкурсу по черзі підходять до столу з млинком, де намагаються стерти на порох — за одним махом — серця дівчат, які скручують тютюн, і неймовірні кількості смаженої кави, якою безпристрасний і неупереджений суддя без упину наповнює ківш млинка. Більшу, ніж запопадливі кавалери, користь з цього майже завжди мають господарі кафе, які багато днів дожидали нагоди, аби один мрець і один оптиміст розв’язали для них найтугіший і найважчий вузол їхнього промислу.
Інші чоловіки, розбившись на групи, розмовляють про справи, сперечаються, остаточно оформлюють і підписують угоди, окропляють контракти або ж згладжують суперечності періодичними походами до велетенського чану з горілкою. Так само є місце для тих, хто сидить без діла, нічого не купує і не продає; вони сідають групками довкола гасової лампи і грають в доміно чи «дев’ятку» іспанською колодою.