Лариса Письменна
СКАРБ ВОВЧОЇ КРИНИЦІ
Повість
© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Художник Є. РЯБОВА
Розділ I
ТОМКА З БОГОТОЛА
НАРАДА ТРЬОХ
З сарая долітали приглушені хлоп'ячі голоси. Біля дверей дрімала охорона — руда меланхолійна Найда та її син, молодий і лукавий Галас. Собаки грілись на сонці, ліниво виклацуючись від настирливих мух. Згодом Галасові набридло лежати без діла, він потягнувся, шкрябиув лапою двері і гавкнув.
Двері прочинились, і в щілину виглянуло задерикувате хлопчаче обличчя. Оглянувши метким поглядом високі стоси смолистих соснових колод і підозріло придивившись до буйної зелені кущів, що підступали від самого лісу, хлопчак заспокійливо сказав:
— Нікого немає. Звичайна Галасова провокація.
Він повчально ляснув собаку долонею по лобі і знову зачинив двері.
Галас радісно виснув і знову почав шкрябати лапами по дверях. Двері розчинились навстіж, і сонце потоком залило прохолодну півтемряву сарая. Долі лежало троє хлоп'ят, голови їх були схилені над папером, схожим на топографічну карту.
— Спершу підемо через дослідну ділянку. — Стрижений під машинку крутолобий хлопчик ткнув червоним кінцем двоколірного олівця в карту. — Іти треба обережно, щоб не причепився лісників Генка.
— Генка теж проситься з нами… — нерішуче сказав невеликий, щупленький хлопчик з лагідними синіми очима. — Може, візьмемо, Славко?
— Мені що, — здвигнув плечима Славка. — Як Сергійко…
— Генку? — закричав Сергійко (той, що визирав з сарая). — Отого вітряка? Нізащо в світі! Хіба Генка може зберігати таємницю? Ти, Костику, просто не розумієшся в людях! От нехай хоч Славка скаже: є в Генки сила волі?
— Немає в Генки сили волі, — подумавши, вирішив Славка. — Не візьмемо Генку.
І, ткнувши вже синім кінцем олівця в карту, продовжував:
— За дослідною ділянкою через оцей ярок вийдемо на дорогу і зайдемо до населеного пункту Л.
— Генка говорив, що в Лисичках, у магазині, є батарейки до кишенькових ліхтариків, — сказав Костик.
— Генка? Гм… За неперевіреними даними, у населеному пункті Л. є батарейки. Зайти і перевірити; коли Генка не збрехав, — купити. Далі…
— У Лисичках зайдемо на пошту і напишемо додому листи, — перебив Сергійко.
— Для чого? — здивувався Славка. — Ми ж завтра і повернемось.
— А коли не повернемось? — блискаючи чорними, мов терен, очима заперечив Сергійко. — Ми ж не знаємо, що на нас чекає… Всі пишуть листи, коли вирушають в експедицію.
— Добре, напишемо листи… — Славка зробив на папері якусь позначку. — Напишемо листи… а далі куди — я не знаю…
— А далі так! — Сергійко вихопив олівець і намалював довгу кривулясту лінію. — Бачите? Це дорога до лісорозробок, я їздив туди з батьком машиною. Можна цією дорогою, але так нецікаво. Ми підемо праворуч, старою вирубкою. — Сергійко накреслив кружальця і навколо них щось схоже на овечу вовну. — Тут є стежка, а далі без стежки. Перейдемо болітце… — Він подумав, послинив олівець і намалював блакитну розпливчасту пляму. — Біля безверхого дуба… Тут починається третій квартал… А ось тут, гляньте, — Сергійко червоним олівцем зробив хрестик, — і є Вовча криниця.
— Вовча криниця!.. — мрійно повторив Костик. — Генка говорив, ніби вона йде вглиб аж на півкілометра.
— Не менше кілометра! — авторитетно заявив Сергійко. — Вона йде аж у ці… в самі надра.
— На кілометр нам не вистачить мотузків, — зауважив практичний Славка.
— Ну, може й не на цілий кілометр, але я знаю добре, що вона йде у самісінькі надра. А в надрах — знаєте, що може бути?
— Мінерали? — зачаровано поглянув на нього Костик.
— Ого, ще й які! Я думаю, хлопці, що ми там знайдемо зовсім новий, невідомий людям мінерал. І тоді назвемо його…
— «Сергіїном»! — пирхнув Славка. — Скажемо «гоп», коли перескочимо! Краще подумаєм, що взяти на дорогу. Записуй, Костику: мотузків — метрів… ну, скільки дістанемо, — раз. Кишеньковий ліхтарик — два. Продуктів…
— А знаєте, — схвильовано прошепотів Костик, — може й партизани під час війни там що-небудь переховували?
— А що ти думаєш? — знов загорівся Сергійко. — Напевно переховували!
— Тоді криниця може бути замінованою, — прийшов до висновку Славка.