Выбрать главу

— Підходящого, — додав Славка. — І працювати погоджується!

— Онде він, на лавочці сидить, — показав у вікно Костик.

— Кого це ви там знайшли? — здивувався Роман Петрович.

— Сто-ро-жа! — відрапортувала трійка. — Нічного сторожа.

— Нічного сторожа? Цікаво! Ану, давайте його сюди!

Уважно переглянувши дідові документи, Роман Петрович лишився задоволений: документи справні, характеристика з попереднього місця роботи — хороша. І начальник без зайвого зволікання прийняв Захара Івановича Кругляка на посаду нічного сторожа піонерського табору.

«У НАС БУДЕ КАРНАВАЛ!»

Про це, звичайно, найпершою дізналась Яринка і миттю роздзвонила по всьому табору.

Карнавал! Літній піонерський карнавал, з казковими костюмами, дотепними сюрпризами, веселою вигадкою! Та це ж непочатий край цікавої роботи для табірних художників, рукодільниць, електриків, поетів, танцюристів, співаків!..

Табір заворушився, неначе розбурханий мурашник. На завгоспа, Оникія Степановича, мов на бідного Макара, з усіх боків посипалися шишки: одному до зарізу потрібна була марля, другому — картон, тому фарби, іншим — папір та борошно для пап'є-машс…

Найдужче дошкуляла Яринка: коли б її воля, вона б пустила за вітром усе майно табору. Сперечатися з нею було марно, — на всі докази Яринка відповідала: «А у нас в Артеку завгосп ніколи не тремтів над кожним шматком марлі!»

Бідолашний Оникій Степанович аж схуд і почав бігати риссю, рятуючись від своїх переслідувачів.

Перспектива карнавалу припала до душі й нерозлучній трійці, особливо Сергійкові. Що там не кажи, а карнавал — це здорово! Заради нього можна примиритись і з навісним режимом.

Спочатку Славка запропонував зробити костюми Лебедя, Рака та Щуки з відомої байки Крилова. Сергійко знехотя погодився, при умові бути Лебедем. Славка заявив, що в такому разі він буде Щукою, але смирний Костик жалібно зітхнув:

— А може, придумаєм якісь інші?

— Звісно, треба придумати щось краще, — підтримав його Сергійко, — Які-небудь такі… героїчні!

— Як на картині у трьох богатирів, — підказав Костик.

— У богатирів? Костику, ти — геній! Ну, звичайно, ми зробимо костюми трьох богатирів! Я буду Іллею Муромцем… або пі, Муромцем буде Славка — він найгладший; я — Добринею, а ти, Костику…

— Альошею Поповичем? — розцвів Костик. — О, це вже зовсім інша річ — красунь-богатир на золотистому коні, а не якийсь нещасний рак, що мусить весь час задкувати!..

До них підбігла Яринка. Заклопотано стріпнувши кучерями, вона запитала:

— Включаєтесь у карнавал?

— Включаємось, — солідно відказав Славка. — А як же ти думала?

— Може, вам допомогти придумати костюми? У нас в Артеку…

— Придумаємо самі, — відмахнувся Сергійко. — Не гірші, ніж в Артеку.

Не встигла відбігти Яринка, як причепився Генка-вітряк.

— Ой хло-о-пці, а що я надумав! Ех, і костюмчик же буде! — шепотів він, спокусливо заглядаючи в очі. — Нікому не розповім, тільки вам. Я вам про свій, а ви мені — про свої… Добре?

Ні, в таких умовах про секретну роботу над костюмами не могло бути й мови. Треба десь підшукати затишний куточок. Але де?

А що, як попроситися в сторожку до діда Захара? Він, напевне, впустить: це ж вони, а не хто інший, влаштували його на роботу до табору!

— Кроком руш до діда Захара! — скомандував Сергійко.

СТОРОЖ БЕРЕТЬСЯ ДОПОМАГАТИ

Дід Захар сидів на порозі своєї сторожки. Він привітно підвівся назустріч гостям.

— Заходьте, заходьте, голуб'ята!

За короткий час Захар Іванович Кругляк встиг заслужити в таборі загальну повагу. Це він порадив завгоспові відпустити неробу-тесляра, який, мовляв, більше відлежувався в холодку за дровником, аніж працював, і взявся все потрібне домайструвати сам. А що табір був новим, то цього потрібного не бракувало. Дід Захар з першого ж дня обладнав на кухні зручні полиці для посуду, зробив накривку на діжку з подою, допоміг налагодити душ. Сергійко, Славка та Костик цілком справедливо пишалися своєю знахідкою.

Дід Захар не тільки погодився впустити хлоп'ят до себе майструвати карнавальні костюми, а й пообіцяв допомогти. Славка роздобув у піонерській кімнаті журнал з кольоровою репродукцією з картини Васнецова «Богатирі». Дід Захар роздивився її і скептично хмикнув:

— А коней де ви візьмете?

Друзі спантеличено перезирнулись. Справді, про це вони не подумали… Адже піші богатирі відразу втратять всю свою величність. Не виїжджати ж їм верхи на паличках?!