ПЕРЕПОЛОХ
«Спать, спать, по на-ме-тах!.. Спать, спать по на-ме-тах!..» лине над табором співучий клич.
Відбій.
Піонери розходяться по своїх спальнях. Над і, збором повільно розгортає оксамитні крила коротка лінія ніч.
Сергійко лежить з розплющеними очима і, щоб не заснути, пощипує себе за руку. Славка теж не спить і перевертається з боку на бік; але Костик уже підозріло посвистує носом.
Таємниче, по-змовницькому кивають за вікнами темні віти дерев… З лісу доноситься різкий крик пічного птаха… І чого він кричить так неприємно?
Нарешті, в засітчене від комарів вікно повільно впливає жовтогаряче коло повного місяця. Сергійко обережно підводиться з ліжка: пора!
І раптом нічну тишу розриває нестерпний, пронизливий крик… Сергійка проймає холодний піт. І зразу ж до першого зойку приєднується несамовитий виск багатьох переляканих голосів.
Розбуджені криком і нічого не розуміючи, хлопі схоплюються з своїх ліжок і вибігають із спальні. Назустріч біжать стривожені працівники табору. Всі кидаються до дівчачої спальні, звідки чується лемент. Із спальні виходить старша піонервожата Віра Іванівна.
— Ящірка, — сердито пояснює вона, марно намагаючись застебнути одягнуте навиворіт плаття. — До Тані Фоміної в постіль залізла ящірка. Таня спросоння злякалась, заверещала і налякала інших дівчаток.
Слідом за Вірою Іванівною, закутана, мов привид, у простиню, вийшла Оля Барабаш і викинула ще дві ящірки.
— Там, здається, ще є. І звідки вони поналазили? Почувши це, Генка-вітряк полохливо зиркнув на Славку і запобачлнво чкурнув до спальні.
— Віро Іванівно, обшукайте з дівчатами всю спальню. Всі ж інші — негайно розходьтеся спати! — звелів Роман Петрович.
— Генко, — повернувшись до спальні, зловісно прошипів Славка. — Признавайся, куди ти випустив ящірок?
Та Генка вже спав напрочуд міцно і навіть підхропував.
— Ох, і знатимеш ти у мене завтра! — пообіцяв Славка, лягаючи в ліжко.
У відповідь Генка захропів ще дужче. Коли міцний сон знову скорив весь табір, Сергійко з Славкою та Костиком потайки вийшли із спальні.
Розділ III
НАЗИРЦЕМ ЗА ВОРОГОМ
ТАМ ХТОСЬ Є!
Безшумними тінями прослизнули хлоп'ята в куток двору, де вже цілий рік чекала на них нерозгадана і мовчазна Вовча криниця.
Сергійко відшукав під огорожею заздалегідь приховані там лопату, мотузки і ліхтарик.
— Стійте тут! — прошепотів він. — Костику, не сопи так голосно. Прислухайтесь, щоб ніхто не надійшов, а я тим часом спробую відірвати дошку. Я дивився вдень, — там одна зовсім слабко тримається.
Сергійко проліз за дровник. Хоча на небі яскраво горів повний місяць, тут було темнувато.
Він впевнено намацав дощатий настил над криницею: другу від краю, найширшу, дошку треба відірвати… Але що ж це?..
Дошка вже відірвана і відкинута вбік. Дивно, хто б це міг зробити? Сергійко присвітив ліхтариком, і рука його з несподіванки здригнулась: до сусідньої дошки було прив'язано і спущено вниз грубий мотузок…
Сергійко прислухався. Повна тиша. Тоді він взявся за мотузок і потягнув до себе. Зненацька хтось з силою рвонув мотузок вниз.
Хлопець стрімголов кинувся геть.
— Тікаймо! — кинув він на ходу, і всі троє, мов підхоплене вихором листя, миттю опинилися в протилежному кінці двору.
— Хлопці, у Вовчій криниці хтось сидить! — віддихавшись, сказав Сергійко.
— А ти не вигадуєш? — недовірливо запитав Славка.
— Та де — «вигадуєш»! Мотузок до дошки прив'язано і спущено в криницю! Я тільки-но взявся за нього, а знизу як сіпне!.. Там хтось є! Але хто? Для чого?
— Може, Роман Петрович комусь з робітників наказав чистити криницю? — припустив Костик.
— Уночі? Ні, хлопці, як хочете, але тут щось неспроста! Треба дізнатися, в чому річ. Ходімо знову туди!
— Он дід Захар іде, давайте його покличемо, — запропонував Славка. — У нього ж і берданка є.
Хлоп'ята метнулись до сторожа.
— Діду Захаре, діду Захаре, ходімте з нами, злочинця треба затримати!..
— Якого злочинця? — сполошився дід Захар і підтюпцем побіг до комори.
— Та ні, не туди, — перехопив старого Сергійко. — У Вовчій криниці хтось сидить. © http://kompas.co.ua
— В якій-такій Вовчій криниці? — не міг второпати сторож. — Що ви верзете?