Томка з досадою здвигнула плечима і відійшла. Не нести ж його, справді, на руках! Вона знову заглибилась у ліс.
Галас насторожив вуха і сердито загарчав. Збоку від Томки пройшли двоє: високий, сухий, мов тараня, чоловік і кудлатий дідуган. Дівчинка притримала собаку за нашийник. Та Галас захвилювався ще дужче і, вже радісно повискуючи, повів за собою Томку в саму гущавину. І тут вона зненацька мало не стукнулась лобом з Сергійком.
— Сергійко!!!
Але Сергійко зробив страшні очі, затулив їй рота рукою і зашипів:
— Чшшш!..
Не звертаючи уваги на Томчине обурення такою зустріччю, він ухопив її за руку і потяг за собою.
— Я тобі потім про все розповім. А зараз ходімо за тими двома, що. пройшли попереду. І — тихше, якомога тихше! Придержуй Галаса, щоб не загавкав.
ГАЛАС НЕСЕ ЗАПИСКУ
— Отут доведеться чекати, — показав сторож на місток через вузьку, пересохлу річечку. — Шофер обіцяв сюди приїхати.
Довгов'язий вдоволено хмикнув. Місце було справді зручне: з одного боку до неширокої дороги суцільною стіною підступав ліс. З другого здаля видно було кожного, хто наближався.
Вони залягли в зарослях, понад самою дорогою. Сергійко з Томкою та Галасом і собі замаскувались віддаля в кущах. І тоді тільки хлопець радісно посміхнувсь і прошепотів:
— Томко, ти приїхала?
— Ні, я у себе вдома, — все ще сердито пирхнула Томка. — І мені сниться, що всі хлопчиська в Зубрівському лісі з'їхали з глузду. Один сидить на Яблунівській дорозі, мов той пень, і бубонить якісь цифри…
— Генка! — ляснув себе по лобі Сергійко. — Ой-ой-ой…
— Другий примушує мене плазувати через весь ліс за якимись людьми. Я собі коліна геть пообдирала!
— Томко, та ти ж нічого не знаєш! Вони викрали з Вовчої криниці папери.
— Папери? З Вовчої криниці? Які папери?
— Я поки що не знаю точно які, але якісь дуже важливі. Оцей дід — то сторож з нашого табору…
Сергійко нашвидку розповів Томці про події останніх днів.
— Треба затримати їх і дізнатися, хто вони такі! — загарячилася Томка. — Біжи швидше до табору або в лісництво, а я сама їх тут постережу.
Сергійко нерішуче глянув на годинник.
— А що, як не встигну? Через півтори години по них приїде машина, і тоді вони втечуть. Ти ж одна їх не затримаєш.
— Але ж треба негайно повідомити!.. Стривай, Сергійку, а не може Галас віднести записку в лісництво?
— Галас? Томко, я ж завжди знав, що ти, хоч і дівчина, але молодчага! Правильно, Галас буде нашим листоношею.
Сергійко дістав з кишені олівець і зошит, вирвав аркуш паперу і, подумавши, написав:
«Над дорогою, біля Заячого Броду (там, де місток!), заховалися підозрілі люди. Вони викрали з Вовчої криниці якісь важливі папери. О четвертій…»
тут Сергійко викреслив слово «четвертій», —
«о 16.00 по них повинен приїхати грузовик МО 16–24.
Треба негайно затримати! Сергійко. Томка.
25 липня 14 годин 33 хвилини».
Томка зав'язала записку в ріжок своєї носової хусточки і прикріпила собаці до нашийника. Сергійко з силою штовхнув Галаса вперед:
— Додому!!! Ну! Додому, Галасе!
І розумний пес кинувся бігти в лісництво, тільки папороть за ним зашуміла.
У ТАБОРІ ТРИВОГА
Віктор Михайлович уже почав непокоїтись: сигнал на обід, а Сергійка і Гімні немає.
По обіді вожатий вирішив сам іти розшукувати своїх невдалих розвідників, але тут повернувся похмурий, ображений Геннадій.
— Чому так запізнився? Де Сергійко?
— Чи я знаю, де Сергійко? Він пішов через балку, а мене послав іншою дорогою. Каже: «Сиди і лічи хвилини, аж доки я не прийду». Лічи! Йому добре, у нього ваш годинник, а я мало не дві години риски на землі креслив. Сам, мабуть, давно пообідав, а я голодний… Він завжди насміхається з мене… «Вітряк», каже… Сам він вітряк!
— Але ж і Сергійко не повернувся! Куди ж він міг подітись?
— Хіба я знаю? Може, додому втік. Запитайте у Славки чи в Костика…
— Ну гаразд, іди обідати.
Вікторові Михайловичу стало прикро: невже Сергійко міг так негарно пожартувати над товаришем, а заодно і над своїм вожатим? Правда, він не хотів брати з собою Генку, але все ж — не віриться!
Славка з Костиком уже лягли спочивати, коли вожатий тихенько викликав їх із спальні.
Ні, вони нічого не знають про Сергійка.
— А чи не міг він втекти додому?
Цього вони також не думають. Ні, тепер Сергійко не тікав би з табору.