Після тюрми Марко став зовсім мовчазний. Увечері сяде З Оксаною біля столу і почне розповідати їй казку або читає вірші Тараса Шевченка про таких самих бідолах, як і він.
Так і потекло життя. Марко не оженився, а дочка підростала. Наспів час ходити Оксані до школи. Тут же, в маєтку була школа. Тільки вчили в ній по-німецьки.
Так вирішили пани. Самі вони погано знали російську мову і всіх намагалися навчити говорити по-своєму. Та не тільки цього, хотіли понімечити малих дітей, зробити з них покірливих служників.
І хоч як боляче було Маркові, доньку посилати до німецької школи все-таки довелося.
А що вчили у школі? Читати, писати і лічити. Вчительки читали по-німецьки дітям казки братів Грімм.
Нічого не скажеш, казки гарні, тільки дід Мартин розповідав Оксані ще кращі, а головне, рідною мовою. Цікаву книжку привіз Оксані із міста батько. Там і про страшного Вія, і про зачароване місце, і про Сорочинський ярмарок.
До школи іноді заходила молода пані, дружина покійного Едуарда Шнейдера. У неї було двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Пані шукала для дітей ровесників. У школі вчилися німецькі хлопчики, дівчаток-німкень не було, а пані хотілося; щоб у Ельзи була подружка. І вона вибрала Оксану.
Відтоді Оксана почала вчитися в панських хоромах. Там вона зовсім не чула рідного слова. Стара пані вирішила, що дівчина згодом стане доброю покоївкою у Ельзи. А Оксана лише й чекала, коли її відпустять до батька. При старших завжди мовчала, і, тільки лишаючись з Ельзою наодинці, весело й дружно гралися.
Стара пані не любила мовчазну Оксану і скоро привезла з міста Ельзі подружку-німкеню. Оксану ж одіслала до батька. І з цього тільки обоє раділи. Оксана знову защебетала, як лісова пташка. То співає, то за книжку візьметься, то побіжить у степ чи на скіфську могилу.
Але час, який вона була в панських хоромах, не минув марно. Вона непогано вивчила німецьку мову. Тепер з нею часто й охоче розмовляли й дорослі німці.
Як Оксана знайшла скарб
Тієї ночі хитра лисиця поверталася з тлустою куркою і несподівано побачила в алеї парку двох вівчарок. Недалеко заночували чабани з отарою панських овець. Лисиця кинула курку і майнула хвостом перед носом собак. Ті метнулися спочатку до курки, а тоді погналися за лисицею.
Не раз доводилося рудій обдурювати собак.
І цього б разу врятувалася, та на її лихо підбігли ще три вівчарки. І вранці на галявині лишилися тільки кістки та клапті лисичиної шубки.
Не довго печера була незайнятою. Одна з покоління хитрих лисиць у бійці з іншими заволоділа печерою і кілька днів сиділа, стерегла її, поки за нею не визнали права володарки. А навесні в печері вовтузилося кілька лисенят. Це було у квітні, коли на пагорках проросла трава, а в низинах з’явилися перші фіалки. Такого теплого дня, напоєного духом землі і трав, Оксана пішла гуляти і дійшла до скіфської могили.
Нарвавши квітів, дівчина сіла на схилі могили. І раптом почула, як десь унизу щось жалісно заскавучало. Оксана підійшла до урвища, зазирнула вниз. Там лежало мале лисеня. Добре мати ручну лисичку! Дівчина швиденько побігла додому по вірьовку. Нічого не знайшовши вдома, вона пригадала, що вірьовка є в стайні. На ній батько виводив Змія, ганяв його по колу. Так то Змій, а вона ж набагато легша.
Взяла вірьовку, загорнула в хустку і тихенько пішла через подвір’я, а далі помчала, випереджаючи вітер. А тим часом лисеня зникло.
Задихавшись од бігу, Оксана трохи посиділа біля урвища. Потім міцно прив’язала один кінець вірьовки до акації, а другий кинула вниз. Глибоко!
Спираючись босими ногами, міцно чіпляючись за вірьовку, Оксана почала небезпечний спуск. Минула виступ, трохи відпочила. І вчула тяжкий звіриний дух. Здогадалася — лисичина нора.
Не випускаючи вірьовки, нахилилась і пролізла між плитою та стіною урвища. Далі зіяла чорна дірка — печера. Ото лихо, знову треба бігти на стайню — по ліхтар. Прислухалася, в печері тихо, подумала, що лисеня, напевно, від ляку причаїлося.
Дівчина видерлася нагору і знову побігла додому. Ліхтар і сірники треба було просити у батька. Довелося розповісти батькові, що вона хоче спіймати лисеня. А куди спускалася його донька, батько не знав.
Марко саме готував коней, щоб везти пана, і йому ніколи було розпитувати. Погладив по голівці улюбленицю, дав їй сірники і недогарок свічки.
І знову Оксана помчала наввипередки з вітром. Вдруге спускатися в печеру, здалося їй, було легше. Біля входу запалила свічку і полізла в пітьму. Долі в печері дівчина побачила череп, що зирив на неї порожніми очними ямками. Оксана скрикнула, впустила свічку і закам’яніла. Добре, що сірники до кишені поклала. Тернула сірником, знайшла свічку. Перемогла страх і, не дивлячись на страшний череп, стала оглядати печеру. Лисеняти не було.