Выбрать главу

— Завжди твоя мета висока, — мовив Гурін.

— Надто висока, хочеш сказати? — перепитала Морвен. — Однак я вірю, що Пояс Меліан буде останньою з усіх знищених оборон. Та й Дім Беора не зневажать у Доріаті. Чи я не королівського роду? Берен, син Барагіра, був онуком Бреґора, як і мій батько.

— Серце моє не лежить до Тінґола, — мовив Гурін. — Не дочекатися від нього допомоги Фінґонові. І сам не знаю, що за тінь затьмарює дух мій від згадки про Доріат.

— Од згадки про Бретіл моє серце також темніє, — мовила Морвен.

Тоді зненацька Гурін розсміявся і сказав:

— Ото сидимо ми, міркуючи про речі, для нас недосяжні, та про тіні, породжені сном. Світ не зміниться аж настільки, а якщо й зміниться, то я доручаю все твоїй мужності й раді. Роби так, як накаже серце, тільки не гайся. Коли ж нам судилося домогтися свого, то ельфійські королі без вагань повернуть усі вотчини Дому Беора його спадкоємиці — тобі, Морвен, донько Бараґунда. Тоді нам відійдуть великі маєтності, й син наш одержить почесний спадок. Позбавлений ворожих підступів із Півночі, він збагатиться та запанує серед людей.

— Гуріне Таліоне, — мовила Морвен, — ось що я вирішила правдиво сказати: ти високо зориш, а я боюся низько впасти.

— Цього й у найгіршому разі не варто боятися, — мовив Гурін.

Тієї ночі напівсонному Турінові привиділося, наче батько та матір схилилися над його ліжком і дивляться на сина при світлі палахких свічок, затиснутих у руках: але йому не вдалося розгледіти рідних облич.

Уранці в день Турінового народження Гурін вручив синові дарунок — ельфійський ніж, із чорно-срібними піхвами та руків'ям, — і промовив:

— Спадкоємцю Дому Гадора, ось тобі дарунок із нагоди нинішнього дня. Але пильнуй! Лезо це прегостре, а сталь служить тільки тому, хто може нею володіти. Він потне твою руку так само охоче, як будь-що інше.

І, висадивши Туріна на стіл, поцілував його та сказав:

— Ось ти вже і вищий за мене, сину Морвен. Скоро будеш вищим, і стоячи на власних ногах. У той день багато хто боятиметься твого леза.

Потім Турін вибіг із кімнати й пішов собі геть, і в серці його розлилося тепло, подібне до того, яким сонце голубить холодну землю з першими паростками. Він повторював про себе батькові слова: «Спадкоємець Дому Гадора». Проте й інші слова теж спадали йому на думку: «Давай щедрою рукою, але тільки те, що належить тобі». Тому він пішов до Садора і вигукнув:

— Лабадале, сьогодні мій день народження, день народження спадкоємця Дому Гадора! Я приніс тобі дарунок, аби відзначити цей день. Ось потрібний тобі ніж: він потне все, що ти зажадаєш, навіть тонку волосинку.

Тоді Садор розхвилювався, бо добре знав, що і сам Турін одержав ножа з нагоди того дня. Та поміж людей вважалося тяжкою образою відмовитися від щирого дарунка з будь-чиїх рук. Тож він проказав, засмутившись:

— Ти походиш зі щедрого роду, Туріне, сину Гуріна. Я не зробив анічогісінько, щоби заслужити цей дарунок, та й, далебі, не сподіваюся зробити за відведені мені дні; але скільки зможу — зроблю.

І, діставши ножа з піхов, додав:

— Оце справжній дарунок — лезо з ельфійської сталі. Заскучив я за таким відчуттям.

Гурін небавом помітив, що Турін не носить ножа, і запитав, чи то його пересторога змусила сина боятися. А Турін відказав:

— Ні, адже я віддав ніж Садорові, теслі.

— То ти знехтував батьковим дарунком? — дорікнула Морвен.

І знову Турін відказав:

— Ні, адже я люблю Садора і шкодую його.

Тоді Гурін промовив:

— Оце, Гуріне, ті три належні тобі дарунки, які вільно було віддавати: любов, жаль, а наостанок і ніж.

— Одначе я сумніваюся, чи Садор його вартий, — мовила Морвен. — Він сам себе покалічив через брак уміння, ще й повільно виконує доручене, бо витрачає багато часу на зайві дрібниці.

— Проте він вартий жалю, — мовив Гурін. — Чесна рука та правдиве серце можуть схибити; а каліцтво часом зносити важче, ніж підступи недруга.

— Отже, тепер ти мусиш чекати на нове лезо, — мовила Морвен. — Тоді подарунок буде справжній — за твій кошт.

І все-таки Турін помітив, що до Садора відтоді почали ставитися краще і доручили йому працювати над величезним кріслом для володаревих хоромів.

Одного ясного ранку місяця лотрона Туріна несподівано розбудили звуки сурм. Підбігши до дверей, він побачив на подвір'ї великий тлум людей, піших і кінних, при повному озброєнні, як для виступу на війну. Гурін теж стояв там, розмовляючи з ними та віддаючи накази; і Турін дізнався, що того-таки дня вони вирушають до Барад-Ейтеля. Не тільки домашня челядь і охоронці Гуріна, з'юрмлені довкола, а й люди, котрих неможливо замінити ніким, із усього батькового краю. Декотрі вже виступили під проводом Гуора, батькового брата, а багато інших мали приєднатися до Володаря Дор-ломіну дорогою і прибути під його знаменом на великий королівський збір.