Завдяки відвазі та майстерності у війні з орками Турін здобув прихильність Ородрета і був допущений до його ради. Та він не схвалював бойової манери ельфів Нарґотронда — засідок, підкрадань і тихцем випущених стріл, — і наполягав, аби від цього відмовились, а натомість використали ельфійську чисельність, аби атакувати прислужників Ворога у відкритій битві та гонитві. Проте Ґвіндор на раді Короля в цьому питанні завжди виступав проти Туріна, кажучи, що був в Анґбанді, бачив бодай мимохідь силу Морґота і трохи розуміється на його задумах.
— Від дрібних перемог мало користі, — казав він, — адже так Морґот лише дізнається, де шукати найхоробріших супротивників, і збере досить військової сили, щоби знищити їх. Раніше об'єднаної міці ельфів і едайнів вистачило тільки на його стримування, на здобуття перепочинку довгою облогою, яка, втім, тривала рівно доти, доки Морґот у слушний для нього момент прорвав її; ну, й такого союзу ніколи вже не вдасться відтворити. Утаємниченість — єдина надія на виживання. Поки надійдуть валари.
— Валари! — сказав Турін. — Вас вони покинули, а до людей ставляться з презирством. Навіщо задивлятись на Захід — за безкрає Море на захід сонця Заходу? Є тільки один валар, із котрим нам доводиться мати справу, — Морґот; і якщо ми не спроможемося досягнути остаточної перемоги, то принаймні дошкулимо та перешкодимо йому. Бо перемога, нехай і найменша, завжди є перемогою, і вже тому вона цінна, а не тільки її наслідки. Вона також і доцільна. Утаємниченість, зрештою, неможлива: війна — єдиний захист од Морґота. Якщо не робити нічого, щоби зупинити Ворога, то його тінь по кількох скоробіжних роках накриє цілий Белеріанд, а потім, одного по одному, він викурить вас із ваших нір. І що тоді? Жалюгідні купки вцілілих утікатимуть на південь, на захід, але, затиснуті між Морґотом і Оссе, тулитимуться десь на берегах Моря. Тож краще вибороти час торжества, нехай і короткотривалого; позаяк кінець не буде гіршим. Мовите про втаємниченість і стверджуєте, ніби це — єдина надія; та чи у змозі ви влаштувати засідку на кожного розвідника і шпигуна Морґота, підстерегти їх усіх до останнього, щоби ніхто й ніколи не повернувся до Анґбанда з вістями? А коли й спроможетеся на таке, то це підкаже йому, що ви живете, й він здогадається, де саме. Скажу ще й таке: хоча земне існування смертних людей недовге порівняно з життям ельфів, але люди радше проведуть його у борні, ніж у втечах чи покорі. Непокора Гуріна Таліона — великий подвиг; і нехай Морґот знищить сподвижника — йому однаково не вдасться приректи на забуття сам учинок.
Навіть Володарі Заходу вшанують його; чи ж він не записаний в історію Арди, яку не владні переписати ні Морґот, ні Манве?
— Ти мовиш про високе, — відповів Ґвіндор, — і, вочевидь, жив поміж елдарами. Але темрява поглинула тебе, якщо ти наближаєш Морґота до Манве і говориш про валарів як про недругів ельфів та людей; адже валари не зневажають нікого, найменше ж — Дітей Ілуватара. І ти не цілком розумієш, на що елдари покладають надії. Ми шануємо пророцтво, ніби одного дня посланець Середзем'я пройде крізь тіняву Валінора, і Манве почує, і власкавиться Мандос. Хіба не повинні ми спробувати зберегти до того часу сім'я нолдорів — і едайнів також? Кірдан мешкає зараз на Півдні, й уже розпочато будівництво кораблів; та що ти знаєш про кораблі чи про Море? Ти думаєш про себе та про власну славу і домагаєшся, щоби кожен із нас чинив так само; але ми мусимо дбати ще і про інших, бо не всі можуть боротися та загинути, і їх ми мусимо оберігати від війни та знищення, допоки стане снаги.
— То відішліть їх на кораблі, заки ще є час, — сказав Турін.
— Вони не розлучаться з нами, — мовив Ґвіндор, — навіть якби Кірдан міг прийняти їх. Ми мусимо перебувати разом якомога довше, а не загравати зі смертю.
— На все це я вже відповів, — сказав Турін. — Звитяжний захист кордонів і разючі удари у бік ворога, доки він іще не зміцнів на силі, — ось де криється найпевніша надія на ваше довге спільне пробування. І невже ті, про кого ти говориш, дужче люблять тих, котрі скрадаються лісами та переслідують заблукалих, наче вовки, аніж тих, котрі надягають шоломи, беруть візерунчасті щити і змушують недруга відступати, навіть якщо його військо стократ чисельніше за їхнє? Принаймні жінки едайнів дужче люблять останніх. Вони-бо не стримували чоловіків од походу на Нірнает-Арноедіад.