— Невже ніхто не правує в цій оселі, чи вона належить оркам? Де господар?
Тоді підвівся розгніваний Бродда.
— Я правую в цій оселі, — сказав він.
Але раніше ніж устигнув щось додати, Турін мовив:
— Отже, ти й досі не навчився привітності, якою славилася ця земля до твого приходу. Невже тепер годиться дозволяти прислужникам кепсько поводитися з родичами господаревої дружини? Адже я родич володарки Аерін і маю до неї справу. То мені підійти з твоєї чи з власної волі?
— Підходь, — сказав Бродда, насупившись; і Аерін зблідла.
Тоді Турін підійшов до високої лави, і став перед нею, і вклонився.
— Прошу пробачення, володарко Аерін, — мовив він, — що вдираюся до тебе отак; але справа моя нагальна і привела мене сюди здалека. Я шукав Морвен, Володарку Дор-ломіну, а ще Ніенор, її доньку. Та дім їхній стоїть спорожнілий і розграбований. Що ти можеш мені розповісти?
— Нічого, — відповіла перелякана Аерін, бо Бродда грізно дивився на неї.
— Цьому я не вірю, — мовив Турін.
Тоді Бродда вискочив наперед, аж розпашілий од п'яної люті.
— Досить! — закричав він. — Як смієш ти, жебрак, котрий розмовляє невільницькою говіркою, суперечити моїй дружині в моїй присутності! Дор-ломін не має Володарки. А щодо Морвен, то вона була серед рабів і втекла, як утікають раби. І ти теж утікай, та хутчіш, бо накажу повісити тебе на дереві!
По цих словах Турін кинувся на нього, і витяг чорного меча, і, схопивши Бродду за волосся, відкинув назад його голову.
— Аніруш! — мовив він. — Інакше ця голова впаде з плечей. Володарко Аерін, іще раз прощу пробачення, проте не думаю, що цей хамула коли-небудь поводився з тобою гідно. Кажи-бо тепер, не відмовляй мені! Хіба я не Турін, не Володар Дор-ломіну? І хіба не належить мені веліти тобі?
— Вели мені, — промовила вона.
— Хто розграбував оселю Морвен?
— Бродда, — відказала Аерін.
— Коли вона втекла і куди?
— Рік і три місяці минуло відтоді, — мовила Аерін. — Хазяїн Бродда й інші прибульці з-поміж присутніх тяжко гнобили її. А до Таємничого Королівства її давно кликали; тож нарешті вона наважилася на подорож. Кажуть, у землях, через які їй довелося пройти, на деякий час запанував спокій завдяки відвазі Чорного Меча з південної країни; але тепер там знову панує зло. У Таємничому Королівстві вона сподівалася застати сина. Проте якщо ти Турін, то, боюсь, усе пішло шкереберть.
По цих словах Турін гірко засміявся.
— Шкереберть? Шкереберть? — вигукував він. — Так, завжди шкереберть: мій талан — такий самий покруч, як і Морґот!
І зненацька непереборна лють струсонула його єство; чари Ґлаурунґа втратили силу, й він, мовби прозрівши, зрозумів підступний обман.
— Мене обдурили, заманили сюди, щоби я прийшов і загинув безславно, я, котрий міг би щонайменше як герой полягти перед Дверима Нарґотронда?
З нічної пітьми, що обступила залу, до нього долинули крики Фіндуілас.
— Я помру тут не першим! — крикнув Турін, схопивши Бродду, і з усією силою непереборної муки підняв його догори, і підкинув, наче якогось пса.
— Морвен серед рабів — так ти сказав? Ти, сину негідників, злодію, рабе рабів!
Далі він жбурнув Бродду головою вперед через його власний стіл, просто в обличчя східнянам, котрі підхопилися з наміром напасти на Туріна. Шия Бродди зламалася від удару, а Турін перескочив по той бік столу та порішив іще трьох, котрі, заскочені беззбройними, притиснися там до землі. У залі зчинилася метушня. Східняни кинулися би на Туріна, проте їм завадило чимало інших людей, зібраних у залі, котрі належали до колишнього народу Дор-ломіну: довго були вони покірними слугами, але тепер підвелися, викрикуючи бунтівні гасла. Тож небавом у залі зчинився запеклий бій, і, хоча раби боролися самими лише ножами для м'яса і тим, що змогли вихопити, супроти кинджалів та мечів, багато загинуло і з одного, і з другого боку, доки Турін ускочив поміж них і порішив останнього східнянина, котрий був у залі.
Тоді син Гуріна перевів подих, спершись на колону, і вогонь його люті згас. Старий Садор підповз ближче і обхопив його за коліна, бо був смертельно поранений.
— Тричі по сім літ і ще довше — от скільки чекав я цього часу, — сказав він. — Але зараз іди, іди, Володарю! Іди і не повертайся, хіба що лише з могутньою силою. Вони перевернуть цілий край, шукаючи тебе. Багато хто втік із зали. Іди, або тут тебе застане смерть. Прощавай!