Тоді Ґлаурунґа охопила справжня лють, але певний час він лежав непорушно, розмірковуючи про те, що почув. Тож зима минула спокійно, і люди казали:
— Величний Чорний Меч із Бретілу, бо всі наші вороги переможені.
А Нініель утішилась і запишалася славою Турамбара; та він сидів замислений і подумки казав собі: «Жереб кинуто. Тепер гряде випробування, в якому моя гордість або звеличить мене, або призведе до остаточної поразки. Бо вже я не тікатиму. Буду Турамбаром насправді, силою волі та відвагою переборю мою судьбу — або загину. Проте, на коні чи під конем, Ґлаурунґа я таки порішу».
Та все ж його розбирав неспокій, і він вирядив кількох сміливців у далеку розвідку. Правду кажучи, хоча про це не було сказано ні слова, Турамбар порядкував усім на власний розсуд, наче володар Бретілу, бо на Брандіра ніхто не зважав.
Настала весна і принесла зі собою надію. Люди співали за роботою. Проте Нініель, зачавши тієї весни, почала бліднути, в'янути, і щастя її потьмяніло. А невдовзі люди, котрі бували по той бік Тейґліна, принесли чудні вісті про велику пожежу в далеких рівнинних лісах побіля Нарґотронда, й усіх зацікавила та дивина.
Незабаром прийшли нові звістки: вогонь нібито просувався дедалі на північ, а запалив його буцімто сам Ґлаурунґ. Він-бо, виконуючи якесь доручення, знову покинув Нарґотронд. На це дурніші чи то пак ті, хто мав більшу надію, казали:
— Його армію знищено, тож тепер нарешті він помудрішав і повертається, звідки прийшов.
Інші ж казали:
— Надіймося, що він обмине нас.
Але Турамбар про це не мріяв, бо знав, що Ґлаурунґ вирушив на його пошуки. Тому, хоч і крився від Нініель, щодня та щоночі розмірковував, як цьому зарадити; а весна тим часом поволі переходила в літо.
Настав день, коли до Ефель-Брандіра повернулися двоє нажаханих людей, котрі бачили самого Великого Черва.
— Правду кажучи, володарю, — розповіли вони, — зараз він наближається до Тейґліна і навіть не думає звертати. Довкола нього палає земля, а обабіч димляться дерева. Сморід його нестерпний. Аж ген до Нарґотронда геть усе вкрито гидким слизом, який, здається нам, невідворотною смугою веде простісінько до нас. Що маємо робити?
— Небагато, — відповів Турамбар, — і про це «небагато» я вже подбав. Вісті, які ви принесли, радше обнадіюють мене, ніж лякають; адже якщо він і справді, як ви кажете, рухається неухильно прямо, тоді я маю чим розрадити відважні серця.
Людям стало цікаво, що він мав на увазі, адже на той час Турамбар не сказав ані слова більше; та його непохитність додала їм снаги.
У ту пору ріка Тейґлін текла ось як: спершу вона, прудко, як і Нароґ, збігаючи з Еред-Ветріну, несла води поміж низьких берегів, далі, за Переправами, набиралася сили від інших потоків і прокладала собі путь через підніжжя нагір'я, на якому розташувався Бретілський Ліс. Згодом бігла у глибоких ущелинах, величні кручі яких нагадували скелясті стіни, й ув'язнені на дні води мчали з великою силою та гомоном. На шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча. Тож Турамбар вислав трьох сміливців, аби вони з краю тієї прірви наглядали за рухом дракона; а сам раз у раз виїздив до високого водоспаду Нен-Ґіріт, куди найшвидше доходили новини і звідки він сам міг оглядати далекі простори.
Та спершу він скликав лісовиків в Ефель-Брандірі й говорив із ними, кажучи:
— Люди Бретілу, над нами нависла смертельна небезпека, яку може відвернути лише велика відвага. Проте в цій справі чисельність важитиме мало; мусимо радше скористатися хитрістю і сподіватися, що фортуна буде на нашому боці. Коли виступимо проти дракона всією міццю, як проти орківських армій, то приречемо себе на вірну загибель, а дружин і родини зоставимо без захисту. Тому-то кажу вам: залишайтеся тут і готуйтеся до бою. Якщо надійде Ґлаурунґ, тоді ви муситимете покинути це місце і розсіятися хто де; лише так декотрі зможуть урятуватись і вижити. Адже він, якщо тільки зможе, неодмінно знищить Ефель-Брандір і всіх, кого знайде; хоч і не оселиться тут згодом. Скарб його — в Нарґотронді, там є глибокі чертоги, де він може безпечно лежати і рости.