Сказання про дітей Гуріна

…добрівши до краю, що в добрі плекався,
від гирла ріки до гарних дістались
наділів і бачать: ніде ні душі
на полях, перелогах і луках Нароґу,
чагарі полонили лани родючі
між горбами і річкою. На ріллі мотики
лежать забуті, а в буйних садах
трухнуть драбини у травах високих;
дерева голови задирали кудлаті,
за ними стежачи, і пониклі трави
нашорошили вуха; хоч вигрів полудень
землю і зелень — їм зимно було.

Отож, двоє подорожніх наблизилося до дверей Нарґотронда в ущелині ріки Нароґ:

…край води кряж височів,
стрімко здіймались над бистрінню бескиди,
і звивалась тераса, оторочена соснами,
рівна й широка, прорізана вміло, —
краяла круч відкриті схили.
Там прорубано темні й величні
брами у схилі, брусом обшиті, —
поперечки й одвірки воздвигнуто з каменю.

Там їх схопили ельфи і провели крізь портал, який замкнувся за ними:

З гулом і гуркотом велетенських завіс
зачинилася, хряснувши, брама важезна, —
гримнув громом грюкіт її,
відлуння жахливе полинуло, котячись
під незримими стелями пустельними ходами;
де й ділося світло. Далі, ступаючи
наосліп, провадила їх варта зміїстими
тунелями довгими, що тонули в темряві, —
аж блідо заблимали, наблизившись, відсвіти
смолоскипів палаючих; прискорили крок вони —
і гамір уривчастий гурту великого
торкнувся їх вух. Повищала стеля.
І раптом, уражені, за ріг завернувши,
беззвучне й величне віче узріли:
в нескінченній сутіні сотні принишкли, —
під високим склепінням, що нависло, як темінь,
чекали їх німо.

Однак у тексті «Дітей Гуріна», поданому в цій книзі, нам розповідають зовсім небагато:

І потому вони підвелись і, покинувши Ейтель-Іврін, рушили на південь уздовж берегів Нароґу, і йшли, допоки їх схопили ельфійські розвідники та привели як бранців до потаємної твердині.

Так Турін увійшов у Нарґотронд.

Яка ж причина цього? Нижче я спробую дати відповідь на це запитання.

Практично не викликає сумнівів те, що алітераційний текст поеми про Туріна батько написав у Лідсі, а також те, що роботу над ним він облишив наприкінці 1924 чи на початку 1925 року. Не відомо лишень, чому він так учинив. Не таємниця, втім, що наступним твором, за який він узявся влітку 1925 року, була цілком нова поема, писана восьмискладовою римованою строфою, під назвою «Балада про Леітіан» — «Визволення з рабства». Так батько почав працювати над іншою оповіддю, яку, про що вже йшлося, набагато пізніше, в 1951 році, він опише як детальну в потрактуванні, незалежну, але прив'язану до «загальної історії»; адже темою «Балади про Леітіан» є ніщо інше, як легенда про Берена та Лутіен. Над цією поемою батько працював довгих шість років, але у вересні 1931 року відкинув і її, написавши понад 4000 рядків. «Балада», подібно до алітераційної версії «Дітей Гуріна», яку вона заступила та відтіснила, зазнала суттєвих змін порівняно з оригінальною «Втраченою оповіддю» про Берена і Лутіен.

Одночасно з роботою над «Баладою про Леітіан» мій батько в 1926 році написав «Нарис міфології» — спеціально для Р. В. Рейнолдза, його вчителя зі школи Короля Едварда в Бірмінгемі, щоби «дати уявлення про тло алітераційної версії легенди про Туріна та дракона». Цей короткий рукопис (приблизно двадцять друкованих сторінок) було, за власним зізнанням батька, написано в теперішньому часі, стислими тезами, і загалом, він радше нагадував конспект. І все ж саме цей рукопис став основою для наступних версій «Сильмариліона» (хоча цієї назви тоді ще не існувало). Попри те, що в тексті викладено цілісну міфологічну концепцію, сказанню про Туріна в ньому, вочевидь, одведене почесне місце, — повна назва згаданого рукопису звучить так: «Нарис міфології у стосунку до легенди про Дітей Гуріна», — що цілком узгоджується з метою його написання.