У цій частині «саги про Туріна» перший рукопис, тобто історія, подана в «Сильмариліоні», окремі фрагменти, зібрані в додатку до «Нарну» в «Незавершених оповідях», і текст цієї книги вступають у складні взаємозв'язки. Я завжди підозрював, що одним із головних намірів батька було в належний час, надавши задовільного вигляду «великому сказанню» про Туріна, створити ще і скорочену його версію — в, так би мовити, «стилі Сильмариліона». Та, звісно, цьому не судилося здійснитись, отож, через тридцять із гаком років я взявся довести це дивовижне завдання до логічного завершення — підготувавши «сильмариліонову» версію з останнього варіанту історії, що походить із різнорідних матеріалів «довгої версії», «Нарну». Це — «Розділ XXI» в опублікованому «Сильмариліоні».
Таким чином, джерельною базою для тексту цієї книги, який заповнює велику прогалину в «Незавершених оповідях», є той самий вихідний матеріал, що і для відповідних фрагментів у «Сильмариліоні», але в кожному випадку його використання підпорядковано різній меті, а в новому тексті «додано» ще й ліпше розуміння послідовності лабіринтоподібних чернеток і нотаток. У «Сильмариліоні» багато з того, що було у батькових рукописах, я або пропустив, або ж стиснув, а ось тут воно все присутнє; однак, якщо до «сильмариліонової» версії додати було нічого (як у випадку з оповіддю про смерть Белеґа, взятою з «Анналів Белеріанду»), тоді я просто повторював її в новому тексті.
Відтак, якщо мені й довелося подекуди вводити місткові фрагменти, групуючи чернетки, то в поданому тут довшому тексті немає жодних, бодай найменших, елементів стороннього «домислювання». Й однаково текст цей штучний, адже інакше і бути не могло, особливо з огляду на те, що основна частина рукопису відбиває постійний розвиток власне історії. Чернетки, які мають суттєве значення для укладення неперервної розповіді, можуть насправді належати до ранішого етапу. Наприклад, початковий текст історії про прихід Турінової ватаги до пагорба Амон-Руз — місця її тимчасового сховку, — про життя там і про ефемерну успішність краю Дор-Куартол було написано раніше, ніж з'явився бодай натяк на існування дрібногномів; а детальний опис Мîмової оселі попід вершиною виник раніше за самого Мîма.
Решта історії, якій, починаючи від Турінового повернення в Дор-ломін, батько надав завершеного вигляду, безумовно, мало чим відрізняється від тексту «Незавершених оповідей». Але у двох конкретних випадках, які стосуються нападу Ґлаурунґа при Кабед-ен-Арасі, я таки змінив оригінальні слова, і це потребує деяких пояснень.
Перша зміна стосується географії. У тексті сказано, що, коли Турін і його соратники того доленосного вечора вирушили від Нен-Ґіріту, вони не попрямували до дракона, котрий заліг у дальньому кінці ущелини, а спершу пішли стежкою в напрямку до Переправ через Тейґлін, «потім, трохи не доходячи до них, звернули на південь вузькою доріжкою» та пішли через ліс понад рікою до Кабед-ен-Арасу. Коли вони наближалися до нього, «перші зорі тьмяно світили на сході позаду», — сказано в початковому варіанті фрагмента.
Готуючи текст для «Незавершених оповідей», я не догледів, що це неправильно: позаяк вони рухалися не в західному керунку, а на схід чи південний схід, віддаляючись од Переправ, то перші зорі на сході мусили світити попереду, а не позаду мадрівників. Обговорюючи це питання у «Війні Коштовностей» (1994) я міркував, що «вузька доріжка», ведучи на південь, десь звертала-таки на захід, щоби досягнути Тейґліну. Та нині це здається мені малоймовірним, адже ніде в розповіді про таке не йдеться, тож значно простішим рішенням виявилося змінити «позаду» на «попереду», що я і зробив у новому тексті.
Ескіз мали, наведеної в «Незавершених оповідях» для унаочнення розташування земель, насправді дещо хибує щодо орієнтації на місцевості. З мали Белеріанду, яку створив батько, а я відтворив у «Сильмариліоні», видно, що Амон-Обел знаходився майже чітко на схід од Переправ через Тейґлін («з-за Амон-Обелу зійшов місяць»), а ріка Тейґлін текла ущелинами на південний схід або південний південний схід. Тут я перемалював мапу та позначив приблизне місце Кабед-ен-Арасу (в цьому тексті сказано, що «на шляху Ґлаурунґа, трохи північніше від місця впадіння Келебросу, якраз і була одна з тих прірв, власне найглибша, одначе і найвужча»).
Друга зміна стосується розповіді про вбивство Ґлаурунґа, коли він перебирався через ущелину. Тут маємо справу з чернеткою та остаточною версією. Згідно з чернеткою, Турін і його супутники видряпалися дальнім схилом провалля аж до самого його краю, пробули там цілісіньку ніч, і Турін «боровся з темними жахливими сновидіннями, в яких неймовірним зусиллям намагався вчепитися за щось і втриматися». Коли настав день, Ґлаурунґ приготувався перебиратися через ущелину «за багато кроків на північ», отож, Турін мусив спуститися до русла ріки, а потім знову видертися на кручу, щоб опинитися під черевом дракона.