Та зробивши все, чого можна досягти пошуком (зібравши та порівнявши перекази багатьох країв), пояснивши багато елементів, що їх загалом уважають закарбованими в чарівних історіях пережитками давніх звичаїв (як-от мачухи, зачаровані ведмеді та бики, відьми-канібали, табу на імена тощо), які колись були щоденною практикою, або вірувань, що їх колись уважали саме віруваннями, а не «фантазіями», — ми все ще стоятимемо перед одним питанням, а про нього надто часто забувають: яке враження справляють оці давні складники історій нині — такі, якими вони є?
З одного боку, зараз вони давні, а вже сама старовина є привабливою. Краса та жахіття «Ялівцевого дерева» («Von dem Machandelboom») із вишукано-трагічним зачином, огидною печенею людожерів, бридкими кістками, веселим і мстивим птахом-привидом, що постав із імли, яка здійнялася з дерева, супроводжують мене з дитинства: та все-таки головною особливістю тієї легенди, що її годі стерти з пам'яті, завжди була не краса і не жахіття, а відстань і часова прірва, яку не виміряти навіть twe tusend Johr[26]. Без печені та кісток — від яких дітей тепер надто часто оберігають, пропонуючи пом'якшені версії Ґрімових казок[27], — те видіння значною мірою втрачається. Не думаю, що жах, художньо оформлений як казка, заподіяв мені шкоду, хоч би з яких темних вірувань і обрядів минулого він походив. Такі історії залишають нині міфологічне або ж загальне (непідвладне аналізу) враження — враження, геть незалежне від здобутків порівняльної фольклористики, те, яке вона не може ні зіпсувати, ні пояснити: вони відчиняють двері в Інший Час, і якщо ми проходимо крізь них — бодай на мить — то опиняємося поза власним часом, а може, й поза власне Часом.
Якщо ми зупинимося: не просто, щоби зафіксувати, що такі давні елементи збереглись, а щоби подумати, як вони збереглися, то, гадаю, обов'язково зробимо висновок, що — досить часто, коли не завжди — це траплялося саме завдяки цьому літературному враженню. Не ми й навіть не брати Ґріми були перші, хто пережив його. Чарівні історії — це аж ніяк не кам'яниста материнська порода, видобуті з якої корисні копалини може належно оцінити лише кваліфікований геолог. Стародавні складники можна подрібнити, забути й випустити з уваги чи — з великою полегкістю — замінити інакшими інгредієнтами: це продемонструє перше-ліпше порівняння будь-якої розповіді з її близькоспорідненими варіантами. їхні елементи, напевно, досить часто зберігали (або доштуковували), адже оповідачі — інстинктивно чи свідомо — відчували їхню літературну «значущість»[28]. Навіть якщо вдається вивести заборону, що її віднаходимо в казці, від певного табу, яке колись шанували наші прабатьки, то на пізніших стадіях історії казки вона збереглась, імовірно, завдяки величезній міфічній значущості заборони. Сенсу тієї значущості іноді годі шукати саме в табу. Не робіть цього — інакше підете жебрати світами і каратиметеся довіку. Про це знають навіть найдобріші «казки для найменших». Авжеж. Кролик Пітер, порушивши заборону ходити до саду, загубив свою блакитну курточку і захворів. Замкнені Двері — це вічна Спокуса.
Тепер я зверну вашу увагу на дітей і в такий спосіб перейду до останнього — і найважливішого — з трьох питань: які переваги (якщо вони є) і функції притаманні чарівним історіям нині? Традиційно вважають, ніби природною (чи то цільовою) аудиторією для казок є діти. Описуючи казку, читанням якої, на їхню думку, можуть розважити себе й дорослі, рецензенти часто потурають цьому, вдаючись до жартівливих фраз на кшталт: «Книга для дітей від шести до шістдесяти років». Але мені поки що не довелося натрапити на гучну рекламу автомоделі, яка би починалася так: «Цією забавкою втішаться діти від сімнадцяти до сімдесяти». — хоча тут ця фраза, як на мене, пасувала би значно більше. Чи ж існує якийсь посутній зв'язок між дітьми та чарівними історіями? Чи вимагає коментарю той факт, що дорослий читає їх для себе? Читає як казки, а не вивчає як щось цікаве. Дорослим дозволено колекціонувати 1 вивчати будь-що, включно зі старими театральними програмами чи паперовими пакетами.
27
Дітей не потрібно оберігати від цього — або тоді вже оберігати від цілої розповіді: доки зміцніє їхня травна система.