Та важливіша причина, ніж невідповідність сценічних ефектів образам, гадаю, полягає ось у чому: в Драмі з огляду на саму її природу вже присутня певна фальшива — чи то пак сурогатна — магія: видне та чутне зображення уявних людей із розповіді. За своєю суттю це — спроба підробити чарівну паличку. Внести до цього квазімагічного вторинного світу (навіть у технічно досконалому вигляді) ще одну фантазію чи магію — це означає створити на певному етапі внутрішній, або ж третинний, світ. А це вже світ понад міру. Створити щось таке, напевно, можливо. Та я ніколи не бачив, аби цей задум було успішно втілено. Тож принаймні не можна стверджувати, ніби Драма, в якій людей, котрі ходять і розмовляють, вважають природними інструментами Мистецтва й ілюзії, є істинною формою цього жанру[40].
Саме з цієї причини: тому що персонажі й навіть місця дій у Драмі не уявні, а справді видимі, — Драма, хоч і використовує схожий матеріал (слова, вірш, сюжет), є мистецтвом засадничо відмінним од мистецтва наративного. Відтак, якщо ви надаєте перевагу Драмі перед Літературою (так, вочевидь, склалось у багатьох критиків) чи формуєте свої критичні теорії на первинній основі критиків драматичних, або ж власне Драми, ви схильні неправильно розуміти чисте казкарство, втискаючи його в рамки п'єс-постановок. Вам, наприклад, радше припадатимуть до душі персонажі, хай які низькопробні та нецікаві, а не речі. Про дерева як дерева у п'єсі можна сказати вкрай мало.
А от «Чарокраєва Драма» — п'єси, які, згідно з численними повідомленнями, ельфи часто дарували людям, — спроможна породити Фантазію, чиї реалізм і безпосередність перевершують будь-яку людську техніку. Відтак їхній вплив (на людину) зазвичай виводить поза межі Вторинної Віри. Якщо вам випало переглянути чарокраєву драму, ви особисто фізично опиняєтеся (чи вважаєте, ніби опинились) усередині Вторинного Світу. Враження можуть бути дуже подібні на Сон, і їх (здавалося б) іноді (людина) може сплутати. Проте розуміння цього тривожного факту може вислизнути зі свідомості. При безпосередньому контакті з Вторинним Світом чари надто сильні, й у вас виникає Первинна Віра, хай би якими дивовижними були події. Вас уводять в оману, та чи відбувається це з волі ельфів (завжди чи подеколи), чи ні — то вже інше питання. Хай там як, а для самих ельфів це не омана. Для них це — форма Мистецтва, відмінна від Чаклунства чи Магії, які мають цілком заслужені назви. Ельфи не живуть цим мистецтвом, але можуть, імовірно, дозволити собі витрачати на нього більше часу, ніж митці-люди. Первинний Світ. Реальність для ельфів і для людей — одна й та сама, тільки вони по-різному її оцінюють і сприймають.
Аби означити ельфійську майстерність, нам потрібне певне слово, та всі слова, якими послуговувалися для її називання, віддавна були розмиті й помилково прив'язані до інших речей. На думку спадає слово «магія», і я таки вжив його дещо раніше (с. 321), хоча мені не слід було цього робити: Магію необхідно приберегти для означення дій Магів. Мистецтво ж — це людська діяльність, завдяки якій у той чи інший спосіб виникає Вторинна Віра, хоча це не єдина й не остаточна мета цієї діяльності. Ельфи також використовують Мистецтво подібного штибу, тільки витонченіше та легше за людське, — так принаймні стверджують деякі записи; але ще могутнішу й особливо ельфійську майстерність я, за браком менш сумнівного слова, називатиму Зачаруванням. Зачарування породжує Вторинний Світ, у який можуть увійти і творець, і спостерігач, причому чуття обох зазнають утіхи, доки вони перебувають усередині; проте в чистому вигляді той світ є мистецьким і за бажанням, і за призначенням. Магія ж породжує (чи вдавано породжує) лише зміну в Первинному Світі. Байдуже, хто практикує магію: фея чи смертна людина, — магія однаково вирізнятиметься тим, що це не мистецтво, а техніка; вона бажає влади в цьому світі, панування над речами й умами.