До ельфійської майстерності, до Зачарування, підноситься Фантазія, і якщо вона успішна, то з усіх форм людського мистецтва вона підступає до Зачарування найближче. В осерді багатьох казок про ельфів — казок, що їх вигадали люди, — є відверте чи приховане, чисте чи з домішками поривання до живого, усвідомленого субтворчого мистецтва, яке внутрішньо цілком відмінне від жадоби егоцентричної влади (хоч би яким схожим на неї воно виглядало зовні), що є ознакою справжнього Мага. Це поривання головно і становить кращу (проте однаково небезпечну) частину ельфійської сутності; саме від ельфів ми можемо дізнатися, яким є основне поривання та прагнення людської Фантазії — навіть якщо ельфи є (а тим паче — доки вони є) лише плодом самої Фантазії. Підробки: чи то невинні, але неоковирні засоби драматургів-людей, чи то злочинні шахрайства магів — це лише спосіб обдурити те творче поривання. У цьому світі для людей воно невтолиме, а отже — незнищенне. Неспотворене, воно не має наміру ошукувати, ні зачакловувати, ні панувати; воно прагне до взаємного збагачення, партнерства у творенні та радості, а не до рабства.
Багатьом Фантазія — це субтворче мистецтво, яке викидає дивні коники зі світом і з усім, що в ньому, комбінуючи іменники та перерозподіляючи прикметники, — здавалася підозрілою або і протизаконною. Декотрим вона видавалася щонайменше дитинною глупотою, підхожою лише для народів і осіб юного віку. Щодо законності Фантазії, то я лише зацитую невеличкий фрагмент із листа, що його я колись написав чоловікові, котрий зобразив міф і чарівну історію як «побрехеньки»; втім, віддаючи йому належне, треба сказати, що йому вистачило доброти і збентеження означити творення розповіді як «вдихання брехні крізь Срібло».
Фантазувати — звичне людське заняття. Воно, безумовно, не руйнує і навіть не кривдить Здоровий Глузд: воно також не притуплює цікавості до наукової достовірності й не перешкоджає її сприйняттю. Навпаки. Що гостріший і ясніший розум, то кращим зробить його фантазія. Якби люди постійно перебували у стані, в якому вони не хочуть або не можуть збагнути правду (факти чи докази), тоді фантазія знемагала б, аж доки вони би зцілилися. Якщо люди колись увійдуть-таки в цей стан (це не видається вкрай неможливим). Фантазія загине і перетвориться на Хворобливу Оману.
Адже творча Фантазія ґрунтується на твердому переконанні, що речі в цьому світі під сонцем є такими, якими вони є; на визнанні факту, а не на схилянні перед ним. Нісенітниці в казках і віршиках Льюіса Керола базовано на логіці. Якби люди справді не розрізняли жаб і людей, тоді ніколи не з'явилися би чарівні історії про жаб'ячих королів.
Фантазію, звісно, можна довести до крайнощів. Вона може бути погано скроєною. Її можна зужити на лихе. Вона здатна навіть одурити уми, з яких постала. Та про яку з людських здібностей у цьому світі, що зазнав падіння, не можна сказати те саме? Люди уявили собі не тільки ельфів — вони вигадали богів і поклонялися їм, поклонялися далебі тим із них, котрих найбільше спотворила злостивість їхніх авторів. Одначе ті створили фальшивих богів із інших матеріалів: із власних ідей, власних знамен, власних грошей; навіть їхні науки та соціально-економічні теорії вимагали людських жертв. Abusus поп tollit usum[41]. У людей залишається право на фантазію: ми творимо, як можемо, у власній наслідувальній манері — тому що створили й нас; і не просто створили, а — за образом і подобою Творця.
Щодо старого віку: чи то особистого, чи то у стосунку до часу, в який нам випало жити, — то він, як часто припускають, може дійсно породжувати безсилля (пор, с. 345–346). Але цю ідею головно породило банальне вивчення чарівних історій. Аналітичне вивчення чарівних історій таке саме недоречне як підготовка до отримання задоволення від їх читання чи писання, як історичне вивчення драматургії всіх земель і народів — якби хто надумав його провести — для отримання задоволення від перегляду п'єс чи писання власних. Вивчення може стати гнітючим. Учений швидко збагне, що, попри докладені зусилля, він зібрав лише жмуток листків — чимало з яких уже відірвалось і зів'яло. — з незчисленного листя Дерева Казок, яким устелено Ліс Днів. Додавати щось до такого багатства видається марною річчю. Хто зможе вигадати новий листок? Усі взірці: від бруньки до розпростаного листка — й усі кольори: від весни до осені — люди відкрили вже дуже давно. Та це — неправда. Насінину дерева можна пересадити майже у будь-який ґрунт, навіть такий виснажений димом (за словами Ленґа), як наш, англійський. Весна, звісно ж, не стає менш прекрасною від того, що ми бачили чи чули про щось подібне: щось подібне, а не тотожне, бо від початку світу й аж до його кінця воно не буде таким. Кожен листок: дуба, ясена, глоду — є унікальним утіленням взірця, і для декотрих із них саме цей рік може стати справжнім утіленням, їх уперше побачать і визнають, хоча дуби випускали листя перед незліченними поколіннями людей.