Сім довгих літ я служила у тебе,
На пагорб гладенький піднялась для тебе,
Криваву сорочку носила для тебе,
Чи ж не прийдеш ти й не глянеш на мене?
Він почув і поглянув на неї[51].
ЕПІЛОГ
«Радість», яву я означив як прикмету істинної чарівної історії (чи романтичної повісті) або ж її тавро, гідна особливої уваги.
Напевно, кожен письменник, котрий творить вторинний світ, фантазію, кожен субтворець прагне бути до певної міри справжнім творцем, маючи надію, що у своєму творенні послуговується реальністю: сподівається, що характерні риси цього вторинного світу (якщо не всі його деталі)[52] взято з Реальності або ж вони перетікають у неї. Якщо йому дійсно вдається досягти того, що можна справедливо описати словниковим визначенням «внутрішня щільність реальності», — то важко збагнути, як таке можливо, якщо твір не перетинається певним чином із реальністю. Відтак особливу рису — «радість» — успішної Фантазії можна тлумачити як раптовий проблиск реальності чи правди, що залягають насподі. Це не лише «втіха» на противагу стражданням цього світу, але й задоволення, й відповідь на запитання: «Це правда?». Моя перша відповідь на це запитання була (цілком справедливо) така: «Якщо ви добре вибудували свій маленький світ — тоді так, у вашому світі це — правда». Для митця (або ж для мистецької частини митця) цього досить. Але в евкатастрофі ми, спостерігаючи короткочасне видиво, помічаємо, що відповідь може бути величніша: то може бути далекий спалах чи відлуння evangelium у реальному світі. Вживання цього слова натякає на зміст мого епілогу. Це дуже важлива та небезпечна річ. Зухвало з мого боку — взятись опрацьовувати таку тему; та якщо, з вищої ласки, те, що я мовлю, має з певного погляду бодай якусь вагу, то вона, звісно ж, є лише однією гранню невимовно багато! правди: скінченної тільки тому, що здібності Людини, для котрої це й було зроблено, теж скінченні.
Наважуся сказати, що, підходячи до Християнської Легенди з цього боку, я тривалий час почував (і почуття те було радісне), що Бог вирятував зіпсутих створених істот, людей, по-своєму пристосувавшись до цієї, як і до решти сторін їхньої дивної натури. Євангелії містять чарівну історію, чи то пак історію розлогу, яка охоплює сутність чарівних історій. У них є чимало див: особливо мистецьких[53], прекрасних, зворушливих — «міфічних» у досконалій, замкнутій багатозначності; й серед отих див є найвеличніша та найзавершеніша з мислимих евкатастроф. Але ця розповідь увійшла до Історії та первинного світу; бажання і непереборне прагнення до субтворення піднялося до рівня втілення у Творінні. Народження Христа — евкатастрофа історії Людини. Воскресіння — евкатастрофа розповіді про Втілення. Ця розповідь починається і завершується радістю. Вона має справді найвищу «внутрішню щільність реальності». З-поміж усіх будь- коли розказаних легенд її правдивість люди визнають найохочіше, і немає жодної іншої легенди, яку би стільки скептиків сприймало як правду через притаманні їй риси. Бо її Мистецтву властивий переконливий тон Первинного Мистецтва найвищого ступеня, тобто — Творення. Відкидання її приводить або до смутку, або до гніву.
Не важко уявити собі непересічні захват і радість, які переживатиме людина, з'ясувавши, що якась особливо прекрасна чарівна казка є «первинно» правдивою, а її виклад — це історія, — тож казці відтак немає потреби позбуватися міфічної чи алегоричної багатозначності, притаманної їй. Не важко, бо людину не закликають вигадувати того, особливостей чого вона не знає. Радість буде точнісінько такого самого ґатунку, якщо не такого ступеня, як і радість, що її дає «поворот» у чарівній історїї: та радість має присмак первинної істини (інакше її не називатимуть радістю). Вона позирає вперед (або ж назад: керунок у цьому сенсі не має значення) до Величної Евкатастрофи. Християнська радість — Gloria — має таку саму природу; проте вона надзвичайно (нескінченно, якби наші здібності не були скінченними) висока та сповнена щастя. Одначе ця розповідь — найважливіша, вона — істинна. Справжність Мистецтва засвідчено. Бог є Володарем ангелів, людей і — ельфів. Легенда й Історія зустрілись і переплелись.
52
Усі деталі не можуть бути «правдиві»: «натхнення» рідко буває таке сильне і тривале, щоби вплинути на цілий твір і водночас не надто вплинути на те, що є простою, ненатхненною. «вигадкою».
53
Тут Мистецтво присутнє в самій історії, а не в переповіданні, по-заяк Автором історії були не євангелісти.