Декотрі з інших поезій і казок звучать ніжніше, особистіше, елегійніше, тож їх — гадаю — було написано у професорському кабінеті, десь між лекціями та приватними уроками, в моменти перепочинку чи нудьги, такі як-от у писців, чиї «хайкуподібні» розмисли дійшли до нас на берегах сторінок манускриптів, що їх вони переписували. Хай би яким було їхнє походження, в цих текстах я найкраще відчуваю автора та ще більше ціную його майстерність розповідача завдяки легкості й вигадливості, що їх він надає декотрим із менш важливих творів.
Гадаю, хороші розповідачі казок потрібні нам зараз так само, як і тоді, коли передання з уст в уста було єдиним способом зберегти сказання; й активне передавання історій відіграє істотну роль у розвитку мозку. Якість історій, із якими ми стикаємось у період дорослішання, життєво важлива для нашого добробуту — точнісінько так само, як і якість їжі чи довколишнє середовище. Найпрекраснішим у процесі переповідання історій, до якого нам дано долучитись — і ми маємо чудові приклади цього у «Сказаннях із Небезпечного Королівства», — є те, що співпраця та взаємне зацікавлення розповідача й аудиторії кладуть початок спільної подорожі, яка може завести до вельми несподіваних і чудових місцин.
Алан Лі