Усі мешканці сиділи при вікнах або на дахах. Одні сміялися, другі підбадьорювали, треті тарабанили в металевий посуд, сковорідки та чайники, ще інші дули в ріжки, сопілки та свистки; а священик наказав дзвонити в церковні дзвони. Такого гармидеру та суєти Гем не бачив уже добру сотню літ.
Якраз біля церкви дракон і здався. Він упав посеред дороги, важко віддихуючись. Підбіг Ґарм і взявся ретельно нюшити його хвоста, проте Хризофілакс утратив рештки сорому.
— Люди добрі й ти, шляхетний воїне, — проказав він, відсапуючись, коли над'їхав Фермер Джайлз, а довкола почали збиратися (на безпечній відстані) селяни з вилами, жердинами та коцюбами в руках. — Люди добрі, не вбивайте мене! Я дуже багатий. Я заплачу вам за всю заподіяну шкоду. Я оплачу поховання всіх людей, котрих я повбивав, а особливо — поховання парафіяльного священика з Овклі; ви зможете встановити йому величний кенотаф, хоча сам він і був надто худий. Я зроблю всім вам гарні подарунки, якщо тільки ви відпустите мене додому, щоби я їх приніс.
— Скільки? — запитав фермер.
— Ну, — відповів дракон, швидко щось вираховуючи (він помітив, що юрба зібралася чималенька). — По тринадцять і вісім пенсів кожному?
— Безглуздя! — сказав Джайлз.
— Нісенітниця! — сказали люди.
— Дурниці! — сказав пес.
— А якщо по дві золоті гінеї кожному та ще половину тієї суми дітям? — перепитав дракон.
— А як щодо собак? — запитав Гарм.
— Відповідай! — мовив фермер. — Ми слухаємо.
— По десять фунтів і гаман зі сріблом кожній душі та золоті нашийники для собак, — стурбовано проказав Хризофілакс.
— Убиймо його! — закричали люди, втрачаючи терпець.
— По торбі золота для всіх і діаманти для пань! — поспішив запевнити Хризофілакс.
— Оце розмова, та подумай-но ще, — мовив Фермер Джайлз.
— Ти знову забув про собак, — докинув Гарм.
— А якого розміру торби? — запитали чоловіки.
— І по скільки діамантів? — додали їхні дружини.
— О горе мені, горе! — сказав дракон. — Я залишуся ні а чим.
— Ти заслуговуєш на це, — мовив Джайлз. — Можеш обирати між тим, аби залишитися ні з чим і бути вбитим на цьому місці.
Він змахнув Хвостогризом, і дракон зіщулився.
— Вирішуй! — кричали люди, сміліючи та підступаючи ближче.
Хризофілакс примружився; та глибоко в душі він сміявся: мовчазне хихотіння, якого ніхто не помітив. Оце торгування почало його потішати. Люди, вочевидь, сподівалися щось із цього одержати. Вони мало знали про те, як ведеться в підступному широкому світі, — адже в цілому королівстві не знайшлося би нині жодної живої людини, котра би раніше мала справу зі справжніми драконами та їхніми витівками. Хризофілакс перевів подих, і до нього повернулася дотепність. Він облизав губи.
— Назвіть вашу ціну! — сказав дракон.
Тоді люди взялися говорити всі разом. Хризофілакс прислухався з цікавістю. Лишень один голос непокоїв його — голос коваля.
— Не буде з того добра, запам'ятайте мої слова, — казав той. — Хробак не повернеться, хоч би що ви не казали. І добра з того не буде чи так, чи інак.
— Можеш не брати участі в цьому ділі, якщо не хочеш, — відповіли йому й торгувалися далі, майже не зважаючи на дракона.
Хризофілакс підвів голову; та якби він подумав про те, щоби напасти на людей чи непомітно втекти, доки триває суперечка, то його чекало би розчарування. Поруч нього, жуючи соломинку та щось міркуючи, стояв Фермер Джайлз; у руці він тримав Хвостогриза, а погляд спрямував на дракона.
— Лежи, де лежиш! — сказав він. — Або отримаєш, що заслужив, маєш ти золото чи ні.
Дракон простягнувся долі. Урешті, промовцем було призначено парафіяльного священика, і той став обіч Джайлза.
— Підлий Хробаче! — почав священик. — Ти мусиш принести на оце місце все своє лихом набуте багатство; і ми, винагородивши тих, кому ти нашкодив, решту справедливо розділимо між усіма. Потому, якщо ти врочисто присягнеш ніколи не турбувати наших земель і не підбурювати до цього інших потвор, ми відпустимо тебе додому з цілими головою та хвостом. А тепер ти даси клятву нам, що повернешся — з викупом, — давши такі страшні обітниці, що їх навіть сумління черва матиме за незламні.
Хризофілакс погодився, та перед тим удав, що вагається. Він навіть пролив гарячі сльози, оплакуючи своє банкрутство, аж на дорозі утворилися гарячі калюжі; та вони нікого не зворушили. Дракон заприсягся багатьма клятвами, урочистими та вражаючими, що повернеться з усім своїм багатством у день святих Іларіона та Фелікса. На шлях туди і назад у нього було вісім днів — надто мало для такої подорожі, про що міг би здогадатися навіть той, хто має дуже обмежені знання з географії. Проте люди його відпустили, провівши аж до мосту.