Коваль походжав довкола, насвистуючи; проте, лише коли запав вечір і на небі з'явилися зорі, решта мешканців села почала підозрювати, що дракон і близько не думав повертатися сюди. Та все ж вони пригадали безліч його врочистих і приголомшливих клятв і живили ними свою надію. Та коли вибило північ і домовлений день добіг кінця, всі пережили глибоке розчарування. Коваль тріумфував.
— А що я казав? — мовив він.
Проте люди ще не були остаточно переконані.
— Його ж було серйозно поранено, — казали одні.
— Ми дали йому замало часу, — твердили інші. — Дорога до гір дуже далека, а йому треба було залагодити багато справ. Можливо, довелося навіть звертатися по допомогу.
Та минув іще один день, а потому ще. Тоді всі поволі облишили сподівання. Король нетямився від люті. Провіант і напої закінчились, і лицарі голосно скаржилися. Вони хотіли повернутися до придворних розваг. Король, однак, хотів грошей.
Він попрощався зі своїми вірними підданими, причому коротко та різко: а ще — скасував половину виплат за картками зі Скарбниці. З Фермером Джайлзом він обійшовся геть холодно, відбувшись на прощання лише кивком.
— Ми пришлемо вам звістку згодом, — сказав Король і поїхав геть разом зі своїми лицарями та сурмами.
Ті, хто мав багато надій і мало розуму, гадали, що з двору незабаром прибуде послання з наказом для Пана Еґідіуса постати перед Королем щонайменше для посвяти в лицарі. І через тиждень послання справді отримали, та мало воно зовсім інший зміст. Листа було написано та підписано у трьох примірниках: один — для Джайлза, другий — для парафіяльного священика, а третій — для решти гемців, і його належало причепити на дверях церкви. Користь, одначе, була тільки з примірника, адресованого священикові, бо придворне письмо було своєрідне і таке саме незрозуміле для мешканців Гема, як і книжна латина. Та священик переклав його простою мовою і прочитав із кафедри.
Лист був короткий, але змістовний (як на королівську епістолу); Король поспішав.
Люди казали, що то велика честь і що Джайлз тепер за крок до посвяти в лицарі. Мірошника брала заздрість.
— Друг Егідіус набирає ваги в цьому світі, — мовив він. — Сподіваюся, він не цуратиметься нас, коли повернеться.
— Можливо, він не повернеться ніколи, — сказав коваль.
— Та годі тобі, стара кінська мордо! — вигукнув фермер, не на жарт роздратувавшись. — До дідька ту честь! Якщо я вернуся, то мене втішить навіть товариство мірошника. Тому я все-таки трохи сумуватиму за вами обома.
З тими словами він їх і покинув.
Короля, на відміну від своїх сільських сусідів, годувати обіцянками не випадає; тож ягнята чи не ягнята, зоране поле чи ні, молоко чи вода, а Джайлзові довелось осідлати сіру кобилу і виїхати. Парафіяльний священик провів його.
— Сподіваюся, ти прихопив із собою шмат міцної мотузки? — спитав він.
— Навіщо? — здивувався Джайлз. — Аби повіситися?
— Ні! Будь мужнім. Пане Еґідіусе! — мовив священик. — Мені здається, тебе супроводжує фортуна, на яку можна покластися. Проте прихопи ще й довгу мотузку, бо вона, якщо мене не зраджує завбачливість, повинна тобі знадобитись. А тепер прощавай і повертайся живий-здоровий!
— Ага! Повертайся, щоби застати свій дім і землю в жахливому стані. Бісів дракон! — сказав Джайлз.
Тоді, вклавши до торби при сідлі добрячий моток мотузки, видерся на кінську спину й поїхав геть.
Фермер не взяв Із собою пса, який цілий ранок десь наполегливо переховувався. Та щойно господар подався геть, Ґарм прошмигнув у дім, і залишився там. і вив цілу ніч, і був за те побитий, і все одно вив далі.
— Ґвалт а-у, ґвалт! — волав він. — Ніколи вже мені не побачити мого любого господаря, а він був такий жахливий і чудовий. Шкода, що я не пішов із ним, ой шкода!
— Замовкни! — гримнула фермерова дружина. — Бо не доживеш до того, щоби дізнатися, повернеться він чи ні.
Коваль почув те виття.
— Поганий знак, — мовив він весело.
Минуло багато днів, а жодних новин не було.
— Новин немає, і це вже погана новина, — сказав коваль і заходився співати.
Фермер Джайлз дістався до двору втомлений і запилюжений. Натомість усі лицарі стояли біля своїх коней у начищених обладунках і з блискучими шоломами на головах. Королівський заклик і долучення фермера до лицарських лав обурили їх, тож вони наполягли на буквальному виконанні наказу й рушили в путь тієї самої миті, коли прибув Джайлз. Бідолашний фермер ледве встиг хильнути вина, як уже знову був у дорозі. Кобила образилася. На щастя, її думки про Короля залишилися не висловленими, — а вони-бо геть не вирізнялися шанобливістю.